«Українські землі є життєвим простором
для українського народу.
Тому будь-якого окупанта
били і будемо бити!
Олег Ольжич
Як не дивно, в Україні досі не так багато знають про одного з найвидатніших українських поетів, пражанина Олега Ольжича. Хоча його бурхлива біографія, ореол героїки та джентльменства, неймовірна інтелектуальна та творча сила не можуть не вражати. Він був надзвичайно багатогранною людиною – поетом, доктором археологічних наук, політиком, ідеологом українського націоналізму. Під час Другої cвітової війни керував націоналістичним підпіллям в окупованій німцями Україні, організував антинімецьке підпілля. У 1944 році був закатований нацистами у концтаборі Саксенгаузен.
У радянські часи його ім’я було під жорстоким "табу". Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920-1940-х рр., не кажучи вже про національно-визвольний рух періоду Другої світової війни.
Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) народився 1907 року в Житомирі в заможній родині українських інтелігентів. Його батько — відомий український поет Олександр Олесь. Змалечку показував себе як здібна до навчання дитина, у три роки навчився читати, а у п’ять написав свою першу п’єсу. Середню освіту здобував протягом 1919-1922 років у трудовій школі в Пущі-Водиці. 1922 року разом із матір’ю переїздить до Берліну, а згодом — до Праги, де здобуватиме вищу освіту.
Закінчує платні річні мануальні курси від Українського Громадського Комітету в Празі, що давало йому право безкоштовно відвідувати як вільний слухач будь-який заклад вищої освіти. Олег Ольжич якнайкраще скористався цієї можливістю та відвідував лекції відразу декількох університетів, серед яких — УВУ, Карлів університет у Празі та ін. До останнього закладу йому 1924 року вдається вступити вже як студенту. У часи навчання отримує гранти та їздить в археологічні експедиції.
Олег Ольжич був членом Пласту у Празі. Писав доповіді про українську кераміку. Цікавився і популяризував українську історію, археологію та мистецтво у газетах Праги та Львова. Працював асистентом кафедри археології в Українському вільному університеті, що знаходився в Німеччині.
Після хорошого “старту” в науці, активно захопився і політичною діяльністю. У 1929 році став членом Організації українських націоналістів. З полковником Євгеном Коновальцем, який був на той час головою проводу ОУН, познайомився у Римі. Їх об’єднувала спільна мета – зробити Україну вільною суверенною державою.
Вже через вісім років Олег очолив культурно-освітній підрозділ Проводу українських націоналістів. У 1938—1939 роках брав участь у боротьбі за “Карпатську Україну” проти угорських окупантів. В результаті Ольжича заарештували солдати угорської армії та посадили у Тячівську в’язницю на три дні. Оскільки Кандиба був відомим науковцем, вчені Угорщини захистили Олега і уряд випустив його разом з Уласом Самчуком.
Науковець Ольжич знав дев’ять європейських мов, читав лекції американським студентам. Друкувався в наукових виданнях Америки. Олега Олександровича вважають організатором наукового життя української діаспори.
Протягом 1939—1941 років Ольжич очолював Революційний трибунал ОУН. Роки радянсько-німецької війни були дуже насиченими для українця. У цей час він переїхав до Києва разом із Буковинським куренем. Допоміг сформувати місцеву адміністрацію та поліцію. Протягом 1941-1942 років Кандиба мешкав у Києві. Налагоджував підпільну мережу ОУН по Україні. У жовтні того ж року Кандиба став організатором центру Української Національної Ради у Києві.
У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. Після арешту найближчого соратника Коновальця, Андрія Мельника у січні 1944 року став Головою ПУН ОУН. 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові. Історики вважають, що до цього був причетний НКВС. Кандибу ув’язнили у «бараці» Целленбау в блоці для особливо важливих в’язнів у концтаборі Заксенгаузен. Вночі, 10 червня 1944 року Олег Ольжич помер. Українця закатувала гестапівська трійка (Вольф, Вірзінг, Шульц). Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.
Першим друкованим твором Ольжича стала дитяча оповідь «Рудько» (1928), де описуються пригоди півня Рудька та інших мешканців подвір’я. Цього Рудька Олег намалював у п’ятирічному віці. У листах Олександр Олесь називав сина «довгоногим Лелеченькою». Псевдонімом Лелека Олег Кандиба підписував свої перші твори.
Олег Ольжич став відомим поетом завдяки збіркам: «Рінь», «Вежі» та «Підзамче», яка видалась посмертно у збірках «Поезії» та «Величність». У 1941 році під псевдонімом Д. Кардаш видав у Празі працю про полковника ОУН – «Євген Коновалець».
Із більш розгорнутою інформацією про життя і творчість Олега Ольжича (Кандиби) можна ознайомитися, скориставшись фондом нашої бібліотеки .
Ольжич, О. Цитадель духа:повне зібрання творів / О. Ольжич. - Словацьке вид. в Братиславі, 1991. - с. 239
Повне зібрання творів поета, уривки із спогадів і праць про нього, бібліографія й фотоматеріали. Впорядкування, переднє слово й примітки Миколи Неврлого.
Білятинська, О. Олег Ольжич – лицар української державності // Дивослово. - 2011, №1. - с.11-15
Колеснікова, Т. Збірка «Рінь» Олега Ольжича – поетичний маніфест нового покоління борців за Україну / Т. Колеснікова // Укр. Мова і література в школі. - 2015. - №5-6, - с. 49-55.
Попович, Г. Нескорений борець: 199-річчя О. Ольжича // Новини Виноградівщини.-2007, 28 липня.- с. м2.
Яремчук, Т. «Україно, духмяний дивоцвіт. Через терни йшов до тебе» // Укр. мова й література в школі. - 2001, №3. - с. 25-28.
Єрмоленко, С. Мовотворчість Олега Ольжича // Дивослово. - 1998, №10. – с .13-15.
Вільшук, М. Етапна збірка Олега Ольжича // Дивослово. - 1999, №4. - с. 2-3.
Немає коментарів:
Дописати коментар