«Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятися зміг!» - щорічний Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги та Олега Ольжича

Організатор конкурсу Жіноче товариство імені Ольги Басараб та Олени Теліги, Організація українських націоналістів.

Метою конкурсу є утвердження історичної пам’яті українського народу, його національної свідомості, формування та поширення духовних цінностей та пріоритетів – патріотизму, відданості справі державотворення, вшанування учасників українських національно-визвольних змагань ХХ-ХХІ століть.

Як зазначив голова журі конкурсу, доктор філологічних наук, літературознавець, історик літератури, поет, лауреат Шевченківської премії, професор Юрій Ковалів, цьогорічний Всеукраїнський конкурс відбувався за екстремальних обставин російсько-української війни, коли Україна в мотивованому спротиві московському окупантові виборює право повноцінного суб’єкта свого буття. Тому в поданих на конкурс роботах «сконцентровано квінтесенцію волі нації, людського життя на межі, в напружених випробуваннях і стражданнях, означено віру в історичну справедливість».

На думку членів журі, Всеукраїнський літературний конкурс імені Олени Теліги і Олега Ольжича засвідчує високе громадянське сумління й творчу зрілість його учасників.

Конкурс проводився у таких номінаціях:

·         художні твори;

·         переклад поезій Олени Теліги і Олега Ольжича іноземними мовами;

·         документально-публіцистичні твори;

·         наукові праці;

·         буктрейлери.

Виноградівська міська бібліотека-філія №3 долучилася до Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг» (Олена Теліга), що проходив у 2022 році.

В номінації «Буктрейлери – короткі аматорські відеоролики, зняті за мотивами книг про визначних діячів національно-визвольного руху, зокрема ОУН і УПА» бібліотекар  міської  книгозбірні Попович Наталія відзначена грамотою  за буктрейлер на книгу Ірини Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Дебальцеве».

 

 

 

11 січня 105 років від дня народження Яра Славутича

 Моє  серце  в  херсонських  степах,  

У  притаєних  скитських  могилах.  

Я  в  душі  чебрецями  пропах,   

Випасаючи  коней  по  схилах.

Клекотить  запорозький  мій дух,  

Як  невгасна  вулканова  лава…

Яр Славутич

Ці рядки належать видатному діячу та досліднику української діаспори, поету, мовознавцю та літературознавцю, перекладачу Яру Славутичу (до 1941 р. – Григорій Жученко), якому 11 січня мало б виповнитися 105 років. Він був блискучим ерудитом і достеменним естетом, непримиренним борцем-патріотом і палким оборонцем рідного слова й української державності. Письменникові судилося пройти тривалий життєвий шлях (1918-2011), але крізь усі лихоліття і випробування він проніс синівську любов до України та нашої нескореної нації. По праву його нині називають Правдоносцем.

Народився 11 січня 1918 року на хуторі Жученки на Херсонщині. Батько походив із роду козацької шляхти, мати – проста селянка.

До школи Яр Славутич пішов у с. Благодатне (Херсонщина), потім перейшов у Ново-Шевченкове. Після отримання початкової освіти навчався в Гурівській неповній середній школі. Середню освіту здобував з труднощами – вдень працював, а ввечері ходив до загальноосвітньої школи комбінату «Запоріжсталь».

У 1936 році Яр Славутич склав іспити до Запорізького педагогічного інституту на мовно-літературний факультет. Наприкінці 1939 року, через початок радянсько-фінської війни, заняття припинилися, студенти перейшли на заочне навчання. Яра Славутича направили викладати українську мову і літературу в Ботєвську середню школу. А вже в 1940 році, склавши іспит, Яр Славутич отримав диплом викладача української мови та літератури. Після закінчення інституту поета одразу ж забрали до армії, служив у Білорусії. Потім – довгі роки війни та поневірянь. Уже через декілька днів після початку війни частина, в якій служив Яр Славутич, опинилася в німецькому тилу. Поет був активним учасником підпілля, що боролось із німецькими загарбниками та за українську незалежність.

Підпільна група з колишніх червоноармійців, до якої потрапив Яр Славутич, пізніше стала бойовою частиною й отримала назву Чернігівська Січ. Частина налагодила зв'язок із Поліською Січчю та націоналістичним підпіллям у Києві. Так відбулося знайомство Яра Славутича з Оленою Телігою, О. Ольжичем, І. Ірлявським. Згодом, у 1943 році, частина підпільної групи влилася до лав УПА. Цього ж року Яр Славутич приїздить до Львова та виходить із підпілля. Через кордони Польщі, Чехії потрапляє до Німеччини. У 1945 – 1946 роках Яр Славутич був вільним слухачем Українського вільного університету, співредактором видання «Заграва», працював в Управі Об'єднання МУР, у редакції часопису «Арка». У липні 1949 року Яр Славутич виїхав до США. У 1955 році закінчив Пенсільванський університет. Викладав українську мову та літературу, славістику. У 1960 році був запрошений на роботу до Альбертського університету (м. Едмонтон, Канада), де пропрацював до 1983 року.Він – автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху «Північне Сяйво» (Едмонтон), член Об'єднання українських письменників «Слово».

Починаючи з 1990 не раз відвідував Україну. Об’їздив сотні міст і сіл.

Лауреат премій УВАН, Української Могилянсько-Мазепинської академії, Українського літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаго (США), ім. академіка Д. Яворницького, ім. Д. Загула.

Нагороджений золотою Шевченківською медаллю, орденом «За заслуги» 3-го ступеня, грамотами.

Яр Славутич помер 4 липня 2011 року в Едмонтоні (Канада).

Поетичний доробок митця – це понад 700 віршів, більше 250 сонетів, 10 поетичних збірок. Його наукова діяльність всеохоплююча. Він – засновник видавництва «Славута» в Едмонтоні, укладач підручників англійською, французькою, португальською мовами для вивчення й навчання української мови, дослідник української еміграції. В Україні його ім’я вшановано преміями ім. Д. Яворницького та Д. Загула. З 2007 р. заснована Всеукраїнська літературна премія ім. Яра Славутича.

З життям та багатогранною діяльність  Яра Славутича радо запрошуємо ознайомитися в нашій бібліотеці.

Славутич, Яр. Твори в 5-ти томах. - К. : Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. 

Василь Стус – поет , літературознавець, перекладач,інтелектуал, правозахисник.

Прожив коротке, але яскраве життя. Його доля дивовижно перегукується із долею Траса Шевченка:обом довелося жити в умовах жорсткої державної системи, обох імперія загнала на заслання із забороною на творче самовиявлення, в обох життя обірвалося на злеті -  у 47 років. Творчість В. Стуса не можна уявити поза Шевченковою стихією. Він – прямий духовний нащадок Кобзаря. Заповіт митця: «І в смерті з рідним краєм поріднюсь» («Як добре те, що смерті не боюсь я…»,- звучить як відлуння Шевченкового заповіту. Цілісність Стусового патріотизму вражає: Україна в його поезіях – «рідна чужина». Поетові не байдужа доля його країни, народу, тому він і перефразовує знамениті Шевченківські рядки «на нашій не своїй землі».

Історія Василя Стуса яскрава і трагічна. За життя його поезію не приймали в Українських видавництвах, натомість збірка «Веселий цвинтар» вийшла у Брюсселі. Талановитий поет змушений був працювати шахтарем та чорноробом. Твори Василя Стуса повернулись в українську літературу лише після здобуття незалежності. На початку 90-х їх включили до шкільної програми і посмертно нагородили поета премією Тараса Григоровича Шевченка.

Народився 6 січня 1938 р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині. Після закінчення школи навчався в Донецькому педінституті.

Далі вчителював, служив в армії, працював в газеті.

У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші вірші поета.

З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській школі.

У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в Києві.

Бере участь у роботі Клубу творчої молоді.

За участь у протесті на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури.

Відтоді на батьківщині не надрукували жодного його рядка.

У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та народився син Дмитро.

У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її вбивстві.

Дебютна збірка В. Стуса мала назву «Круговерть», але влада заборонила її друкувати. 

У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева».

У 1972р. разом з іншими українськими  поетам  його було заарештовано й засуджено. Ув’язнення відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання. В ув’язненні всі його вірші знищували.

Після повернення відмовився від радянського громадянства. Його здоров’я було підірвано, він працював звичайним робітником на заводі.

У 1979 р. повертається та працює у Києві.

У 1980 р. знову був засуджений до 10 років ув’язнення та 5 років заслання.

28 серпня 1985 р. його відправили у карцер, де він оголосив голодування.

У ніч із 3 на 4 вересня 1985р. помер.

Перепоховання Василя Стуса відбулося у 1989 році.

Творчість:

–         збірка «Круговерть»

–         збірка «Зимові дерева»

–         збірка «Веселий цвинтар»

–         збірка «Палімпсести»

–         збірка «Свіча в свічаді»

–         збірка «Птах душі»

–         збірка «Дорогаболю»

6 січня Василю Стусу  виповнилось би 85 років . До відзначення ювілею долучилася також і наша бібліотека. Щоб детальніше дізнатися про життя та творчість Стуса ми підготували  книжкову виставку  «Василь Стус - борець за незалежність України».

Пропонуємо також переглянути художню стрічку «Заборонений» про долю репресованого українського поета та дисидента Василя Стуса 

https://www.youtube.com/watch?v=wC_oImXATzc