Народився 20 травня 1942 року в селищі Воловому (нині смт. Міжгір’я, Закарпатської області). У 1963 році закінчив Ужгородський університет.
Навчаючись на історико-філологічному факультеті співпрацював в університетській багатотиражці «Радянський студент» та факультетській стінгазеті «За знання». Часто його замітки друкувалися як в університетській багатотиражці так і в обласних газетах.
Після закінчення університету рік прослужив у армії. Повернувшись в запас, Петро Скунць почав працювати кореспондентом у газеті «Молодь Закарпаття».
У 19 років вийшла у світ перша збірка його поезій «Сонце в росі», за яку був прийнятий до Спілки письменників колишнього Союзу, ставши наймолодшим її членом.
У 1967 році Петро Скунць удостоєний обласної премії імені Дмитра Вакарова. Цей період він вважав початком своєї літературної творчості.
Петро Скунць належить до яскравої когорти шістдесятників. Автор понад десяти поетичних книг. Досвідчений перекладач з абхазької, азербайджанської, башкирської, білоруської, комі, молдавської, німецької, осетинської, російської, словацької, таджицької, татарської, угорської, чеської, чеченської мов.
Перші перекладацькі спроби Петра Скунця датуються 1962 роком, коли насамперед звернувся до поезій С. Єсеніна і переклав поему «Анна Снєгіна». Остання велика перекладацька праця – антологія русинської поезії Югославії «Ми тут не гості…» (1997).
З 1964 р, - член Спілки журналістів. У його доробку близько чотирьохсот нарисів, інтерв'ю, літературно-мистецьких, критичних, публіцистичних, суспільно-політичних статей, рецензій. Протягом творчої діяльності П.Скунць займався редакторською працею - упорядкував і відредагував близько півсотні книг...
В творчому доробку Петра Скунця-поета збірки: «Сонце в росі», «Верховинська пісня» (1962), «Полюси Землі» (1964), «Погляд» (1967), збірки-поеми «На границі епох» (1968), «Розп'яття» (1971), збірка «Всесвіт, гори і я» (1970), книги: «Розрив-трава» (1979), «Сейсмічна зона» (1983), «Спитай себе» (1992), вибране «Один» (1997, 2000).
Серед останніх творчих успіхів митця - поетичні твори, присвячені пам'яті письменників краю. Крізь призму світобачення П.Скунця ми знайомимося з нашими славетними краянами, котрим так не часто засвідчуємо свою шану і любов. Сторінками книги «Один» мандрують, сміються, печаляться, оповідають про минуле, звертаються до грядущого словами поета Олександр Духнович, Августин Волошин, Адальберт Ерделі, Йосип Бокшай, Олександр Маркуш, Василь Гренджа-Донський, Михайло Томчаній, Юрій Станинець, Юлій Боршош-Кум'ятський, Іван Чендей...
Власне, Петру Скунцю належить поважне місце серед письменників Закарпаття XX століття. Протягом доби «двох хрестів» творчість Петра Скунця стала символом і мужності, й чесної громадянської позиції, і відвертості, і аналітичного сприйняття подій, і раціонального мислення.
Помер 30 травня 2007 року в Ужгороді.
Для більш детальнішого ознайомлення з творчістю письменника пропонуємо відвідати нашу бібліотеку і ознайомитись з наступною літературою:
Зайти в Скунцевий світ не складно, трудніше зрозуміти. Це розуміння відкриється не кожному або ж кожному по-своєму, тому й розгортаємо творчий світ Петра Скунця у зворотній хронології написання творів: від ще недавнього Скунця до зовсім юного мрійливого лірика.
Тут його душа. Тут його життя. Тут він сам – близький і далекий, рідний і чужий, приречений на одинокість, та позбавлений самотності.
Книга Петра Скунця, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, увібрала цілком нові і поезії минулих років – напрочуд актуальні, глибокі, пронизані болем за сьогодення. Зрештою, осмислення минувшини у поета – це завжди несподіване, часто провісницьке осмислення сьогодення.
«Була б Україна, а видання будуть», – сказав свого часу Петро Скунць.
Ця книга – тому підтвердження.
Книга «Один» – найповніше видання поезій лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Петра Скунця. Сюди ввійшли як друковані, так і «шухлядні» твори, здійснені за чотири десятиліття творчої діяльності автора.
За народними переказами, розрив-трава – це казкове зілля, що має чарівну силу розривати кайдани, відмикати замки. Про нашу країну, що першою в світі розірвала кайдани соціального рабства, про нашого сучасника, що відкриває замки невідомості і проникає в таємниці майбутнього, розповідає нова книга автора. Іншими словами, збірка ця – поетична єдність мужності й ніжності, громадянського і особистого обов’язку перед сучасниками й перед самим собою.
Відомий український радянський поет дебютував у літературі книжкою «Сонце в росі», яку тепло привітав М. Бажан. Згодом побачили світ іще кілька його збірок, що повною мірою засвідчили силу і неординарність обдарування їхнього автора. Тут представлено кращі вірші з попередніх видань поета.
Спостерігати за новими гранями таланту завжди цікаво і захоплююче. У даному виданні маємо щось подібне. Кожний текст тут сприймається як вірш, написаний без рим і відчутної метрики, але таки більше за законами поезії, ніж прози: розкута асоціативність, шалений темпоритм, багатозначні алегорії, ударна кінцівка. А головне – набагато вільніше ставлення до фабули і прототипів, ніж у прозі як такій. До цих творів не можна підходити як до історичного документа. Вони максимально суб’єктивні, емоційно насичені. Є тут дещо сказане суто заради красного слівця, бо у поезії без того просто неможливо.
Немає коментарів:
Дописати коментар