19 лютого 2019

День героїв Небесної Сотні


20 лютого виповнюється 5 років з дня розстрілу  Небесної Сотні.

Небесна Сотня
Там над майданом є Господня Сотня,
яких бандит в погонах розстріляв,
тепер вони всі армія Господня,
щоб там з небес цю банда наказати.

Небесна Сотня над Україною літає
і чистить землю рідную від банд.
Нам дух патріотизму піднімає
і щоб не смів до нас вже окупант.

Звучить там в небі Слава Україні,
і на землі вам Слава Воякам,
Вас не забуде Мати-Батьківщиниа,
героям Слава, Слава у віках.
                                         24.02.2014

Вірш  В. Кляпа  «Небесна сотня»  на Всеукраїнському форумі у Львові, визнаний одним з кращих та внесено до музично-поетичної збірки «Небесним сотням» записаної на радіо FM  «Галичина».

15 лютого 2019

День відкритих сердець

14 лютого в міську  бібліотеку  в  День Святого Валентина на романтичну тусовку завітали студентська молодь, активні користувачі та друзі  бібліотеки.
«Побачення» в бібліотеці – це несподівана зустріч з новими людьми, нестандартні романтичні завдання, фото на згадку, яскраві моменти і можливі повороти долі.
Атмосферу справжньої молодіжної тусовки створили пісні у виконанні студентки МДУ Ковачик Аннети читання авторських віршів та репу від Декет Едуарда,  поезія Валентини Фадєвої.
Молодь з захопленням приймали участь в багатьох жартівливих конкурсах («Гарний слух», «Поворожи мені Валентин», «Весела нісенітниця», «Своя рука - владика» та ін.). Пізнавальною для читачів стала участь у вікторині  «У хлопців  - у дівчат».
Мало хто знає, що в цей день відзначають також Міжнародний день дарування книг. Тож з нагоди свята за участь у конкурсах переможці отримували у подарунок книги.
До уваги присутніх була представлена книжкова виставка «Любов об’єднує серця».
Дякуємо Всім, хто провів цей чудовий день разом з нами і зичимо всім любові та кохання не лише в день Святого Валентина.

 


12 лютого 2019

Відомі особистості: ювіляри лютого

 Біров Антонін Олександрович
(1 лютого - 90-річчя від дня народження)

Народився 1929 року в с. Петрово (Пийтерфолво) Виноградівського району, Закарпатської області у сім’ї хліборобів. З 1935 року – учень початкової школи села Петрово (5кл.), продовжує навчання для здобуття середньої освіти у Берегівській гімназії, а у 1944 році продовжує навчання у Сату-Марській реформатській гімназії, яку закінчив у 1945 році. Після закінчення навчання працює разом з батьком у власному господарстві до вересня 1946 року. З вересня 1946 року – вчитель початкової школи рідного села. У 1951 році призначений директором семирічної школи села Дівичне, а з березня 1955 року – директор Великопаладської семирічки, де став «Відмінником народної освіти УРСР».
У 1959 році його, як успішного організатора, запросили працювати у місцевий колгосп «Комсомолець» (с. Дяково). З 1961 року Антонін Біров – голова колгоспу «Прикордонник» села Пийтерфолво, де працює на посаді голови правління до виходу на пенсію (1993р).
Під керівництвом Бірова А.О. колгосп «Прикордонник» став одним з кращих господарств області та України. «Прикордонник» славився високою культурою землеробства, щедрими врожаями зернових та технічних культур, значного розвитку досягла тваринницька галузь. Завдяки застосуванню сучасних агрономічних знань підвищилася середня врожайність озимих.Цей факт є яскравим прикладом самовідданої праці. В ті роки – село розвивалося і економічно, і духовно. В Петрові вдалося збудувати цегельний та консервний заводи. Колгосп заробляв значні кошти. В 70-80-их роках їх було спрямовано на зведення 5 шкіл (2 з них середні, 3 восьмирічні), 4 дитсадків, 4 Будинків культури та музичної школи. Проведено також частково газифікацію сіл, прокладено 8 –кілометрову каналізаційну систему й очисну споруду. Запрацював один з найкращих в Україні Будинок побуту.
Значну увагу Антонін Олександрович приділяв і дозвіллю колгоспників.                      Відкрито колгоспний ресторан «Чарда» в угорському національному стилі, створено парк культури та відпочинку, спортивний комплекс, музейний комплекс. У 1986 році за його ініціативи в запустілому графському маєтку було відкрито картинну галерею, в якій зберігаються полотна відомих художників Закарпаття та Угорщини 20 – 80 років.
Фольклорний ансамбль “Тиса” став лауреатом численних конкурсів, в тому числі й за межами країни.
За успіхи, досягнуті у розвитку сільськогосподарського виробництва Біров А. О. отримав звання Героя Соц. Праці у 1971 році. Відзначено і його педагогічну діяльність: відмінник народної освіти УРСР (1956 р.), відмінник народної освіти УРСР (80-і рр.). Депутат Верховної Ради Української РСР шести скликань (1963-1990 рр).
Мав урядові нагороди: «Орден Трудового Червоного прапора», «Орден Леніна», «Орден Жовтневої революції», «Орден дружби народів» та ін.
Помер Антонін Олександрович Біров - 7 жовтня на 90-му році життя в Будапешті.


Життя відомих людей. Виноградівщина. Антонін Біров

Джерело:

Більше читайте на сторінках друкованих видань, які є в нашій бібліотеці:
  • Бакша П. Його ім’я стало символом краю: [про А.О. Бірова] / Упорядкував П.А. Федикович, М.П. Попович // Земне тяжіння. Розповіді про аграріїв Карпатського краю. – Ужгород: ТДВ «Патент», 2011.- с. 32 – 37.
  • Ворошилов О. На Закарпатті сільська галерея є другою після Ужгородського музею: [Картинна галерея в с. Петрово] / О. Ворошилов // Голос Карпат. – 2011. – 22лист.
  • Герою праці Антоніну Бірову цими днями виповнилося 80 // Новини Закарпаття. – 2009. – 7лют.- с.5.
  • Любка, Е. Він закоханий у свій край – Притисянщину: інтерв' з керівником агрофірми «Прикордонник» Біров А. О. / Е. Любка // Новини Виноградівщини. – 2004. – 31 січня. – С. 2.
  • Савинець М. Міжнародний приз «Карпатський ведмідь» - Антоніну Бірову» / Мальвіна Савинець // Новини Виноградівщини. – 2008 – 5 квіт.
  • Савинець М. Міністерські гранти – ветеранам: [А. Бірову, Г Вищинець] / Мальвіна Савинець // Новини Виноградівщини. – 2011.- 5 лист. – с. 4
  • Савинець М. Син землі. [А.О. Бірову – 80 років] / Мальвіна Савинець. // Новини Виноградівщини. - 2009.- 31 січня.
  • Пам'яті Антоніна Бірова // Новини Виноградівщини. – 2018. – 13 жовтня. – С. 7.

Мартон Едвін
(17 лютого - 45-річчя від дня народження композитора, 
скрипаля, лауреата премії Еммі)

Мартон Едвін народився в смт. Вилок Виноградівського району 17 лютого   1974 року, в середньостатистичній сім'ї: мама - українка, а тато - угорець. Справжнє ім'я Лайош Едвін Чюрі. Серед його родичів були музикант Едіт Чюрі і відомий композитор Шандор Чюрі. Але дитиною він навіть і уявити собі не міг, що стане знаменитим.
Лауреат премії Еммі. З 1983 по 1990 рр.  майбутній композитор навчався у Центральній музичній школі при Московській консерваторії. Едвін був чудовим учнем: за три роки він вивчив семерічну програму і у віці 7 років Едвін виконував   найскладніші твори Моцарта.
У 23 роки Мартон переміг на міжнародному конкурсі скрипалів у Орфорді (Канада) і в нагороду отримав можливість протягом п'яти років грати на скрипці Страдіварі. Згодом це право двічі продовжувалася.
Едвін Мартон визнаний першим скрипалем світу після того, як посів перше місце на Міжнародному конкурсі скрипачів. Освіту Едвін здобував у різних закладах: Московська державна консерваторія ім. Чайковського (1983 р.), музична академія ім. Ференца Ліста (Будапешт), музична школа Juilliard (1994 р. Нью –Йорк), Музична академія у Відні (1995 р.).
Знаменитий угорський скрипаль, який допоміг Євгену Плющенко завоювати "золото" на Олімпіаді, а Дімі Білану - посісти перше місце на "Євробаченні".
Його музика звучить у програмах багатьох відомих фігуристів, таких як Євген Плющенко, Тетяна Тотьмяніна та Максим Марінні, Стефан Ламбель та багатьої інших.
Едвін з дружиною Адрієнн і синами Ноелом і Максимом живе в США куди переїхав з Угорщини.
Едвін Мартон з культурним мандатом Євросоюзу виступав у своєму рідному місті - Виноградові. «Це історична подія для мене. Я вперше виступаю там, де народився», - каже скрипаль.  Здається, зараз зі скрипки поллється не музика, а сльози любові».
Віртуозну гру знаменитого музиканта супроводжує його міні-оркестр Монте-Карло з кількох чарівних дівчат (скрипка, віолончель, клавіші).
Едвін передав Консульству Угорщини 10 дисків із записами своїх творів. Виручені кошти від продажу дисків на аукціоні передано благодійному фонду «Рука допомоги» для проведення медичних операцій хворим дітям Виноградівщини.

            


Джерело:

Читайте також:
Горват, Б., Горват, А. Ромські музиканти Закарпаття: Енциклопедія. - Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2011. -  С.91.
Кіш, В. Едвін Мартон і скрипка Страдіварі: з культурним мандатом Євросоюзу концертував у Виноградові / Василь Кіш // Новини Виноградівщини. – 2011. – 11 квітня. – с. 2.

30 січня 2019

Ільницький Олександр Юлійович

(130 – річчя від дня народження Апостольського протонотаріуса,
протоієрея Капітулу Мукачівської Греко-Католицької єпархії)

Народився Ільницький  Олександр Юлійович30 січня 1889 р. в сім'ї греко-католицького священика Юлія Ільницького і Мальвіни Бендас в с. Чорний Ардов (з 1946 р. — с. Чорнотисів) Виноградівського р-ну. Після закінчення церковнопарафіяльної школи батьки в 1900 р. віддали його в гімназію м. Сотмар (тепер Сату-Маре, Румунія), але остаточно середню освіту здобув у 1908 році в Ужгородській гімназії. Здобувши середню освіту виявив бажання віддатися священицькому покликанню і продовжив навчання у Пряшівській духовній семінарії.
У 1924 р. єпископ Петро Гебей доручає о. Олександру Ільницькому організувати ЦКОВ, призначивши його директором цієї Канцелярії. Основною ціллю Канцелярії було те, щоб видавати й розповсюджувати між русинським народом апологетичні (вірооборонні) статті, книги, християнську католицьку літературу, а також вести роз'яснювальну роботу поміж народом. За активну й віддану душпастирську діяльність уже 1921 р. єпископ Антон Папп відзначає о. Олександра титулом радника єпископської Консисторії.
Отець Олександр Ільницький, якого ніколи в минулому не цікавила політика  важко переживає ті смутні дні для Мукачівської єпархії, які настали після Віденського арбітражу 2 листопада 1939 р., коли наша єпархія розділилася на дві частини. Невдовзі, дякуючи Божому Провидінню, Мукачівська єпархія воскресла й об'єдналася (крім 42-х так званих "словацьких" парохій, які підпали під юрисдикцію Пряшівського греко-католицького єпископа).
Після смерті прелата-протоієрея Капітулу Мукачівської єпархії монсеньйора доктора  Василя Гаджеги (15 березня 1938 р. ) святий Отець Пій XII на вакантне місце протоієрея Капітулу Мукачівської єпархії призначив о. Олександра Ільницького , а єпископ Олександр Стойка в той час призначає його продиректором Ужгородської духовної семінарії. 23 грудня 1938 р. у с. Великі Лучки під головуванням Олексія Марковича були проведені сільські збори, на яких о. Олександр Ільницький був обраний почесним громадянином села.
30 червня 1939 р. о. Олександра Ільницького — людину без політичних заслуг у минулому — регент Угорщини Микола Горті призначає довічним членом верхньої палати Угорського парламенту . В кінці 1939 р. угорський Уряд призначає його головним радником регентського комісаріату Карпатської території (Підкарпаття). 1-го лютого 1940 р. на загальних зборах спортивного клубу "Русь" в Ужгороді його обирають головою цього клубу, того ж року був нагороджений Хрестом народної оборони. 3-го червня 1942 р. на загальних зборах "Подкарпатского общества наук" замість професора Антона Годинки було вибрано головою о. Олександра Ільницького. Функції голови названого товариства виконував до жовтня 1944 р. Апостольський Престол у 1940 р. присвоює йому звання папського протонотаря. Після смерті єпископа Олександра Стойки (31 травня 1943 р. ) члени Капітулу, згідно з церковними законами, 2 червня 1943 р. обирають о. Олександра Ільницького Капітулярним вікарієм, функції якого виконував до 12 лютого 1944 р.
У 1928 р. в Чехословаччині було утворено товариство "Папське Діло Ширення Віри" (ПДШВ), і Римська Центральна Рада ПДШВ призначає о. Олександра Ільницького національним директором для русинів Мукачівської і Пряшівської єпархій. На цій посаді, як і на всіх інших, він проявляє багатосторонню діяльність по розвитку місійного руху між русинами, по організації і збору добродійних пожертвувань для підтримки місійного руху і видавництву місійної літератури.
Після "визволення" м. Ужгорода 27 жовтня 1944 р. нові можновладці недобрим оком дивилися на директора ЦКОВ, активного борця з православ'ям, який може стати на перепоні в підпорядкуванні Мукачівської єпархії під юрисдикцію Московської патріархії. Працівники СМЕРШу 8 березня 1945 р. заарештовують о. Олександра Ільницького в Будапешті, привозять його в Ужгород і поселяють в одну із камер слідчого ізолятора Закарпатського обласного КДБ.
Після невдалих спроб намовити о. Олександра на віровідступництво, сфабрикувавши справу, у якій він обвинувачувався в тому, що був провідним ідеологом уніатства та угрорусинизму на Підкарпатті, 9-10 червня 1946 року був засуджений до 20 років каторжних робіт  з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією належного йому майна.  На той час в СРСР найвищою мірою покарання служила каторга, де вищою межею було не 25, а тільки 20 років. Та вже через рік (у 1947 р. ) в м. Томськ за загадкових обставин о. Олександр Ільницький помер. Про цей тип таборів канонік о.Стефан Бендас згадує так: "... Я випробував на своїй шкірі, так як додому повернувся раніше строку з каторжного табору як непрацездатний інвалід. У цьому таборі замість імені я мав нашитий знак "СКК-46", де букви КК указували на цей тип таборів".   Отець Олександр Ільницький реабілітований 7 серпня 1990 р.

Джерело:


29 січня 2019

Крути – бій за майбутнє


Сьогодні, 29 січня, Україна відзначає та вшановує пам’ять героїв Крут. З нагоди бою під Крутами в міській бібліотеці  відбувся історичний екскурс «Крути – бій за майбутнє».
Ведучі заходу студенти педагогічного факультету МДУ Зевдій Анастасія та Ковачик Аннета згадали про подвиг молодих людей, які мріяли і боролися за сильну Українську незалежну державу.
«29 січня 1918 року – це не лише день скорботи за українською молоддю, а й день величі духу української нації» - зазначила науковий працівник історичного музею Буря Вікторія і провела паралель між подвигом героїв Крут та героями сьогодення.
«Жертовності та героїзму Крут забувати не можна і хочеться вірити, що Україна вже вивчила свій гіркий урок і більше не повторить схожих помилок…» -  наголосила в своєму виступі Буркало Зіта Іванівна - заступник директора з виховної роботи. 
Під час заходу учні ЗОШ №2 переглянули відеофільми «Недооцінений урок історії. ГероїКрут», «Пам'яті Героїв Крут присвячується».  та вшанували хвилиною мовчання загиблих під Крутами.
Для користувачів була представлена книжкова виставка під назвою «Пам'ятай про Крути» та роздатковий матеріал. На завершення заходу усі присутні виконали Державний Гімн України.

  



24 січня 2019

Новорічна фотозона

Ми дякуємо всім, хто скористався новорічною фотозоною в бібліотеці і зробив святкову, незабутню світлину. Нехай в Новому році дні проходять так само яскраво і весело, як новорічні і принесуть у Ваш дім радість, затишок та добробут, а для нашої рідної України хай цей рік стане роком миру, злагоди та процвітання.



18 січня 2019

Терек Василь Іванович

(90 - річчя від дня народження  доктора біологічних наук, професора.)

Народився 17 січня 1929 р., в с. Тісасірма, нині с. Дротинці Виноградівського району. Завідувач кафедри дрібного тваринництва Львівської державної академії ветеринарної медицини ім. С.З. Гжицького, доктор біологічних наук, професор.
Середню освіту здобув у Хустській гімназії і Виноградівській СШ № 1. В 1953 р. закінчив з відзнакою ветеринарний факультет Львівського зооветеринарного інституту. В 1957 р. закінчив цільову аспірантуру на кафедрі розведення сільськогосподарської академії ім.  К.А. Тімірязєва в Москві під керівництвом акад. Кисловського і захистив кандидатську дисертацію.
До березня 1967 р. працював в НДІ землеробства і тваринництва, з квітня 1967 р. – спочатку асистентом і доцентом, з 1983 р. до березня 2003 р. – завідувачем кафедри дрібного тваринництва ЛДАВМ ім. С. З. Гжицького.
У 1973 р. захистив докторську дисертацію»Біологічні особливості гірськокарпатських овець», в 1976 р. отримав звання професора. На кафедрі дрібного тваринництва проф. В.І. Терек викладав дисципліни вівчарства і кролівництва. Крім педагогічної і виховної роботи, виконував значний обсяг науково-дослідної роботи з розробки біологічних і зоотехнічних методів удосконалення породності і підвищення продуктивності овець у Західному регіоні України.
Протягом 44 років його науково-дослідна робота присвячена породному поліпшенню і підвищенню продуктивності овець західного регіону України. В результаті тривалої зоотехнічної роботи була створена нова українська гірськокарпатська порода овець, співавтором якої визнаний проф. В.І. Терек. Це друга порода овець, що виведена на Україні протягом ХХ століття і єдина, що дає напівгрубу вовну килимового типу, яка відповідає вимогам світових стандартів.
Опублікував понад 150 наукових праць з різних питань і проблем вівчарства.Професор В.І. Терек надавав науково-методичну допомогу і консультації спеціалістам обласних  і районних сільськогосподарських організацій з питань розведення овець. Під його науковим керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій і підготовлено 2 докторські дисертації.
Помер16 березня 2003 р. в м. Львів.

Джерело:
Календар знаменних і пам’ятних дат Виноградівщини на 2014 р.: Рекомендаційний бібліографічний посібник / Виноградівська ЦРБ; уклад.: Вовканич Л. С; відпов. за вип. К. Г. Вашкеба – Виноградів, 2014. - 68 с.