26 квітня 2020 року виповнюється 34 роки з дня вибуху на Чорнобильській АЕС

    Чорнобильська трагедія

Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.

Тривожна ніч. Здригнулася земля.

Невинно  вишні  чарували цвітом,

А вибух все навколо спопеляв…

…Ще довго полум’я в Чорнобилі гасили.

Мов бомба атомна зірвалась в мирні дні.

Забрав Чорнобиль і здоров’я, й сили,

І наслідки трагедії сумні…

…Я вдячна людям тим, що врятували

Усю планету в найскрутніший час.

Ми перед ними всі заборгували.

Скажу сьогодні просто, без прикрас.

                                   Марія Яновська.

Чорнобильська катастрофа - найбільша екологічна катастрофа сучасності, що спалахнула квітневої ночі 1986 року над українсько-біролуським Поліссям, сколихнула всіх. Чорнобиль став зловісним знаком щонайсильніших саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою. З’явившись під знаком біблійної «звізди Полин», той чорний Чорнобиль став якщо й не розплатою, то якнайсерйознішою пересторогою нашому варварству, легковажності, сваволі, що дозволяє собі знущатися з природи, нашої одвічної матері й заступниці.

Пропонуємо видання, в яких науково обгрунтовані дані про причини аварії та її ліквідацію, про стан і майбутнє ЧАЕС, про людські, технічні, екологічні та інші проблеми цієї глобальної катастрофи.

Алексієвич С. Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього / С. Алексієвич. – К. : Комора, 2016. – 288 с.

«Чорнобилська молитва» - це художньо-документальний роман. Він промовляє тисячами голосів очевидців, потерпілих від трагедії, вимушених біженців із найближчих сіл, посадовців, які впливали на рішення в той час, та дітей-жертв радіації.

Губарев В. С. Зарево над Припятью: записки журналиста . - М.: Молодая гвардия, 1987. – 239 с., ил. – (Эврика).

Книга письменника і журналіста, редактора газети «Правда» відділу науки Володимира Губарєва описує події аварії на Чорнобильській АЕС, про історію розвитку вітчизняної атомної  промисловості, про теперішнє і майбутнє мирного атома.

Загреба, Михайло. Пропусти Чорнобиль крізь серце : Фотокнига / М.Загреба. – К. : «Спалах», 2002. – 119 с.

Ця фотокнига – данина пам`яті журналіста, ліквідатора , учасника історико – культурної експедиції Мінчорнобиля України Михайла Загреби. Захоплива розповідь про мальовничий древній поліський край, убитий радіацією, примушує читача поглянути на чорнобильську катастрофу не тільки як на техногенну , але й під іншим кутом зору  - гуманітарним , і замислитись над тим. Що ми втратили в історичному, культурному, природничому та мистецькому значеннях.

Мужність і біль Чорнобиля: Повість-хроніка: Поеми. Вірші.– К.: Молодь, 1988.– 144с.

Ця книга є даниною пам’яті загиблих, виявом палкої вдячності всім, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії і нині працює у зоні Чорнобильської АЕС. Містить повість А. Трегубова «Приборкувачі вогню», вірші Д. Павличко, Б. Олійника, І. Драча та інших присвячені тим, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії і нині працює у зоні Чорнобильської АЕС.

Під полиновою зорею: фотонарис про історію та культуру Чорнобильського Полісся/ Фото М. Загреби; Упоряд. Є. Аристов та ін..- К.:АртЕк, 1996.- 160 с.:іл..

Пропонований фотоальбом дає наочне уявлення про духовне життя та високі творчі потенціали мешканців Полісся, неповторність краєвидів, радощі й болі, тихий відблиск надвечірньої зорі й трагічний спалах четвертого реактора АЕС, який практично розітнув духовний світ цього прадавнього краю на ДО і ПІСЛЯ Чорнобильського лиха.

Сущенко Марія. Екскурс у Чорнобиль = Insight into Chernobyl: ...земля загублених надій.../ М. Сущенко; редкол.: Г.Б. Мунін, пер. Д. Вілкова - К. : Агентство по розповсюдженню друку, 2016. - 271 с. - (Програма "Українська книга").

У виданні показаний нинішній стан населених пунктів Чорнобильської зони відчуження, які були покинуті внаслідок аварії на атомній електростанції.

…Той весняний день був сонячним, пронизаний пахощами розквітлих дерев… ТОЙ ДЕНЬ, коли ми дізналися, що прийшла біда… То було не відчуття страху, а відчуття безмежного горя. Люди плакали, залишаючи свої домівки... ...Та промайнуло тридцять років... Хати стали пустими, вулиці позаростали чагарниками, більше не лунає в нашому та інших селах веселий дитячий сміх. Осиротіла наша занедбана земля...

Черненко, А. Г. Владимир Правик / А. Г. Черненко. - М.: Политиздат, 1988.- 143 с.: ил.

Видання розповідає про дитинство В. П. Правика, роки його навчання в Черкаському пожежнотехнічному училищі. Представлено документальні свідчення родичів і друзів героя.

Чернобыльский репортаж : фотоальбом / худ.- сост. : Н. Д. Еремченко, Ю. Г. Новиков; спец. фотосъемка : И. Ф. Костин, В. А. Зуфаров. – М. : Планета, 1988. – 154 с. : фотоил.

У фотоальбомі вміщено фотографії, які були зроблені відразу після квітневого вибуху, і після, в часи ліквідації наслідків аварії. Документальна книга розкриває найстрашнішу правду про Чорнобиль. Представлені знімки отримали вищі професійні нагороди.

Чернобыль. Дни испытаний: книга свидетельств / сост. : В. Г. Шкода. – К.: Рад. письменник, 1987. – 470 с.

Ця книга – збірник документальних, публіцистичних і художніх творів письменників і журналістів, котрі розповідають про те, як спільно, натхненний «чуттям єдиної родини», долав наш народ тяжкі наслідки аварії на ЧАЕС, мужньо і самовіддано боровся з грізними силами атома, що вийшли з-під контролю, відроджує до нового життя вражену радіацією землю, міста і села і саму атомну станцію.

Щербак Ю. Н. Чорнобиль: документальна повість / Ю. Н. Щербак. - К.: Дніпро, 1989.- 223 с.

Автор часто бував у Зоні АЕС, мав численні зустрічі з учасниками „опору атомній стихії”. Враження від побаченого, почутого лягли в основу документальної повісті. Герої повісті – реальні люди: пожежники, вчені, робітники, військовослужбовці, іноземці. Об’єднала цих, досі не знайомих людей, подія, що приголомшила світ – аварія на Чорнобильській А ЕС.

Яворівський В.О. Марія з полином у кінці століття.– К.: Радянський письменник, 1988.– 262 с.

Про драматичні події весни 1986 року в чорнобильській зоні, де тривалий час перебував і автор – відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії, голова комісії у справах Чорнобильської катастрофи при Президії Верховної Ради України.

Пригадаймо заходи щодо вшанування пам’яті ліквідаторів та жертв катастрофи, які було проведено в нашій бібліотеці.

Пам’ятаймо!

Король закарпатського гумору

 (110 років від дня народження Марка Бараболі) 

«Не сумуйте, полонини! Засихайте, сльози!

 Зацвітайте, черемшини! Смійтесь, верболози»
Марко Бараболя

Марко Бараболя (Іван Федорович Рознійчук) народився 19-го квітня (за іншими даними - 30 квітня) 1910-го року у селі Требушани (нині Ділове) Рахівського району. 1939 року замордовано його батька разом з іншими українськими патріотами-односельцями. Початкову освіту одержав у рідному селі; закінчив торговельну академію у Мукачевому. Працював вчителем у Рахові та Ясіня; опісля працював у банку в Ужгороді.

Ім’я закарпатоукраїнського сатирика Марка Бараболі (1910 – 1945) належить до тих, хто сьогодні має посісти належне місце в нашій культурі.

Трагічно склалася доля талановитого закарпатського письменника Івана Рознійчука, який у роки чехословацького режиму на Закарпатті виступав під псевдонімом Марко Бараболя. Крім псевдоніма Марко Бараболя, свої твори підписував Е.Шуна, М.Товчок, М.Крумпля, Сучок, Мнюх, Чміль. Його творчий доробок невеликий. Зрештою не все написане сатириком дійшло до нашого часу. Загубився неопублікований сатиричний роман.

Його літературний дебют припав на кінець 1928 року. В молодіжному просвітянському журналі «Пчілка» було опубліковано серію його гуморесок та фейлетонів, в яких з великою поетичною майстерністю висміював недоліки громадського та культурного життя Закарпаття.

У 1928—1935 роках часто виступав з гумористичними нарисами і гострою сатирою у періодичних виданнях Закарпаття на суспільно-політичні та культурні теми: з великою поетичною майстерністю висміював недоліки громадського та культурного життя краю. Вибрані праці видано в збірці «З-під їдкого пера Марка Бараболі» (1941) та «Тутешняцька губернія» (1970), «На Верховині» (1984).

Твори Марка Бараболі охоче друкують і в «Українському слові», «Літературній неділі», «Свободі» та празькому журналі «Сір».

Уже ранні твори сатирика викликали захоплення як у читачів, так і в літературної критики. Письменник, педагог і літературний критик Володимир Бірчак, на очах якого творилася нова закарпатська література першої половини ХХ століття, називав Марка Бараболю видатним і «тонким гумористом», незнаним поза межами Підкарпатської Русі. Він вважав, що «в'їдливі сатири закарпатського письменника можуть цілком певно витримати порівняння з сатирами Володимира Cамійленка, а гумористичні оповідання дорівнюють, якщо не перевищують, такі популярні «Усмішки» Остапа Вишні, хоч кількісно продукція Бараболі порівнююче дуже невелика».

Перші твори Марка Бараболі побачили світ ще наприкінці 20-х років ХХ століття. Їх публікували  журнали «Пчілка», «Літературна неділя», «Руська молодеж», газети «Українське слово» і «Свобода». У 1920 році чеський літератор Антонін Гартл представив у перекладі два твори Марка Бараболі у празькому журналі «Сір» «Тяжко стати письменником» та «Уступає з праці поля Марко Бараболя». Рекомендуючи їх чеським читачам, Антонін Гартл писав: «У відродженні патріотичної підкарпатської поезії, переважно ідеалістичній, патетичній та елегійній, зустрічаємо, таким чином, зовсім нове явище: у якому через край б’ють гротескні ідеї й дотеп, неввічливого насмішника, який би чув подиву гідну активність молодих віршомазів на Підкарпатській Русі, нещадно критикує їхню самовпевненість і їхню поетичну тематику.

Свої сатири у віршах і в прозі Бараболя доповнює дотепними листами редакції; його мова надзвичайно гнучко й слухняно служить гавлічковському духу цієї сатири».

Протягом 1935 – 1942 рр. Марко Бараболя працював над сатиричним романом «Гаврило Мотовило, його життя і клопотації». Обшуки і переслідування змусили сатирика заховати твір, він закопав написане, а в землі воно перетліло.

У 1941 році Степан Росоха у Празі без відома автора видрукував у видавництві «Пробоєм» збірку Марка Бараболі «З-під їдкого пера». У 1965 році в Пряшеві з’явилася антологія закарпатоукраїнської поезії «Поети Закарпаття», в якій надруковано шість творів Марка Бараболі. До 60-річчя Марка Бараболі літературознавець-україніст із Словаччини Михайло Молнар упорядкував і видав у Пряшеві збірку «Тутешняцька губернія» Сім сатиричних творів увійшло до антології «На Верховині» (1984), підготовленої Олексою Мишаничем. У 1991 році у видавництві «Карпати» вийшло найповніше видання творів Марка Бараболі, упорядник і автор передмови – Василь Поп. У цьому ж році видало збірку сатирика обласне Товариство книголюбів. Упорядник і автор післямови – Юрій Балега. Обидва видання мають назву «Проект автономії».

За життя Марко Бараболя встиг побачити всього одну збірку своїх творів «З-під їдкого пера», яку у 1941 році в Празі у видавництві «Пробоєм» видрукував Степан Росоха.

У 1970 році літературознавець М.Мольнар упорядкував і видав у Пряшеві збірочку творів письменника-сатирика «Тутешняцька губернія».

Найповніше видання творів Марка Бараболі «Проект автономії» побачило світ лише у 1991 році, це через 46 років після його смерті. Твори самобутнього закарпатського письменника-сатирика представлені також у збірнику «На Верховині».

Твори Марка Бараболі цікаві не лише їхнім змістом, а й формою та мовою, якою він блискуче володів і якій приділяв особливу увагу. І за словами дослідника спадщини поета-сатирика М.Мольнара з Братислави «...належать до кращих зразків української літератури на Закарпатті дорадянського періоду і мають право вважатись одним з надбань загальноукраїнської сатири».

1943 року мобілізований як угорський підданий в угорську армію, яка воювала на боці нацистської Німеччини. Довгий час припускали, що він загинув як вояк мадярського війська на Східному фронті. Проте 1945 року в листах від свідків виявилося, що 13 жовтня 1944 його взяли в радянський полон та відправили у табір для військовополонених у Новоросійську: там же працював на розчищенні міських руїн. Не виключено, що в таборі працював перекладачем.

Лише з початком 1990-х віднайдено в московських архівах документ про його смерть: захворів на фронті на туберкульоз і помер у військовому евакуаційному госпіталі в станиці Пашківській на Кубані. В обліковій картці,  яка зберігається в Міністерстві оборони Росії, вказане його військове звання – рядовий, є дата смерті 25 листопада 1945 року. Похований у братській могилі разом з іншими червоноармійцями у колишній станиці Пашківській, зараз передмістя Краснодара. Прізвище Івана Федоровича Рознійчука значиться на одній із 12 мармурових плит, на кожній викарбувано 42 імені.

Джерело:

• Новости Спектр
• Ференц,  Надія. Найвидатніший сатирик Закарпаття.  До 105-річчя від дня народження Марка Бараболі (Івана Рознійчука) / Н. Ференц //  Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 1 (33). – 2015. – с. 64 – 68.

Література про життєвий і творчий шлях письменника на сторінках друкованих видань, які  можна отримати в нашій бібліотеці:

• Бараболя, М. Проект автономії : твори / Марко Бараболя ; упоряд., вступ. ст., приміт. В. С. Попа ; худож. Н. С. Пономаренко. – Ужгород : Карпати, 1991. – 132 с.
• Ференц, Н. Марко Бараболя / Н. Ференц // Письменники Срібної Землі : до 60-річчя Закарпат. орг. Націон. спілки письм. України / упоряд. П. М. Ходанич. – Ужгород : Ужгород. міська друк., 2006. – С. 158-166.
• Бараболя, М. Як стати поетом / Марко Бараболя // Закарпатське оповідання ХХ століття : антологія / Упоряд. П. М. Ходанич. – Ужгород : Закарпаття, 2002. – С. 19 – 28.
• Пагиря, В. Марко Бараболя  / Василь Пагиря // Пагиря, В. Я світ узрів під Бескидом … – Ужгород : Карпати, 1993. – С. 127 – 128
• Хланта І. В. Бараболя Марко (справж. — Рознійчук Іван Федорович) // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 214.
• Хланта, І. Марко Бараболя прозаїк, поет / Іван Хланта // Хланта, І. Літературне Закарпаття у ХХ столітті. – Ужгород : Закарпаття, 1995. – С. 39 – 41.
• Хланта, І. Його твори й нині звучать по-сучасному : До 95-річчя від дня народження Марка Бараболі / Іван Хланта // Календар "Просвіти" на 2005 рік. — Ужгород : Закарпат. край. т-во "Просвіти", 2005. — С. 66-67. 

Інтернет-ресурси: 

• Сатирик Марко Бараболя закопав свій роман у землю   
• Марко Бараболя  
• Закарпатський Остап Вишня. До 100-річчя від дня народження Марка Бараболі
• Кирило Галас: «Марко Бараболя на моїй життєвій дорозі»   
• Обірвана доля, або Третє повернення Марка Бараболі
• Відомі люди. МаркоБараболя
• На допомогу фахівцю: Марко Бараболя - „Закарпатський Остап Вишня” 
• На Кубані знайдено могилу Марка Бараболі (ФОТО)  

Світ поезії Ганни Рекіти-Пазуханич

У березні чудову життєву дату відзначила Ганна Іванівна Рекіта – поетеса, вчитель-методист Тячівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім.В.Гренджі-Донського, «Заслужений учитель України», лауреат Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року-96», «Класний керівник. Крок у ХХІ ст. за 2000 рік».

Ганна Рекіта-Пазуханич народилася 3 березня 1955 р. в с. Ракошино Мукачівського району на Закарпатті у хліборобській родині.

 У 1972 р. на “відмінно” закінчила сільську десятирічку. Була юнкором районної та обласних газет, учасником і призером різного рівня олімпіад з української мови та літератури, історії та географії.

Навчаючись на філологічному факультеті УжДУ, стала членом літературної студії ім. Юрія Гойди.

Закінчивши університет на відмінно, з 1977 р. чотири роки працює вчителем української мови та літератури Усть-Чорнянської ЗОШ І–ІІІ ступенів на Тячівщині.

З 1981  р. і  донині Ганна Іванівна живе у  м.  Тячів, куди переїхала до свого чоловіка Івана Рекіти.

Працюючи вчителем Тячівської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1, Ганна Рекіта продовжує писати вірші й друкується у колективному збірнику “Відлуння” (1985), антології педагогів України “Самоцвіти” (1996), антології сучасної жіночої лірики Закарпаття “Ніжність” (2002), у  часописах “Слово вчителя”, “Дивослово”, “Жіночий світ” та ін.

Детальніше про життєвий і творчий шлях поетеси можете ознайомитися у презентації «Світ поезії Ганни Рекіти-Пазуханич». Поетичну збірку «Освідчення» можна отримати в нашій бібліотеці.

Відкриваємо Дмитра Кешелю заново

"Дай сили заплакати" -  це глибокий і тремтливий роздум про людину і сили, які тримають її у світі. Про вічність її. І про любов, без якої неможливі і вічність життя, і вічність людини, і вічність любові.

Павло Юрійович Цильо

(95-річчя від дні народження  голови районної організації товариства 

добровольців Закарпаття, учасник бойових дій.) 

Народився 16 квітня 1925 року в сім’ї землероба в с. Дешковиця Іршавського  району. Після закінчення восьми класів народної школи допомагав батькам у господарстві.

Після визволення Закарпаття Червоною армії 28 жовтня 1944 р., Павло Цильо в неповних 19 років, без дозволу батьків, добровольцем подався до лав  Радянської Армії у місті Свалява. Бойовий шлях простягався  від міста Сніна – Гуменне (Словаччина) до міста Пардубіце (Чехія). З кулеметом «Максим» визволяв від німецьких загарбників Словаччину, Польшу та Чехію.

Багато разів пробирався з побратимами в тил ворога і брав німців у полон, але потім і сам поранений, непритомний, потрапив до їхніх лабет 2 лютого1945 на території Чехії. Фашисти по – звірячому ставились до радянських  полонених. Багато з них залишилися навіки спочивати вічним сном на чужині.

Пройшов усю війну. Перетерпів знущання в полоні. Знайшов у собі сили й після сильного поранення ніг дійшов до госпіталю.

24 квітня того ж року госпіталь був визволений радянськими  танкістами і Павло Цильо вдруге вступив до лав Червоної армії в окрему 10 –ту трофейну бригаду слюсарем.

Спочатку був серед тих хто очищав поле боїв  від ворожої бойової техніки біля шосе Берлін –Прага. Потім за договором демонтували заводи, фабрики і відправляли на батьківщину із східної зони Німеччини (Рахівська картонна фабрика, Іршавський абразивний завод і т. д.)

Коли в 1947 р. із заводами і фабриками було завершено, передислокувалися в місто Йогангеоргенштадт – добувати  уранову руду і відправляти в колишній Радянський Союз. І тільки через 5 років і три місяці служби в радянській зоні Німеччини (9 серпня 1949 р.) був демобілізований у рідне Закарпаття, де поєднував роботу з навчанням – вступив у сьомий клас школи робітничої молоді.

Здобув  середню, відтак – вищу освіту (закінчив Івано–Франківський  педінститут). 35 років працював учителем на Берегівщині та Виноградівщині. У 1985 році пішов на заслужений відпочинок. Проживає в селищі Вилок.

У  липні 2015 року Павло Юрійович Цильо  отримав  нагрудний знак та посвідчення до відзнаки Президента України – медалі «70 років визволення України від фашистських загарбників».

Нині,– інвалід Великої Вітчизняної війни 1 групи, учасник хору ветеранів війни і праці, очолює Виноградівську районну організацію Товариства  добровольців Закарпаття – учасників війни.

Джерельні приписи:

Календар краєзнавчих пам’ятних дат Виноградівщини на 2015 рік : Бібл. посібн. / ЦРБ; Уклад.: Вовканич Л. С; Відпов. за вип. К. Г. Вашкеба – Виноградів,  2015. - 52с.

У єдиному строю: Художньо – документальні оповіді, спогади, фотодокументи / Упорядкування А. І. Окаль,  Ю. М. Граб, І. В. Густі. – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2007. – С. 23 – 24ю

Цільо, П. Як я був двічі  добровольцем  //Новини Виноградівщини. – 2009. – 8 трав.

Читайте також:

Інваліда війни Павла Цильо нагороджено медаллю

«Пішов на війну з піснею, повернувся з музикою». Про Другу світову війну згадуєветеран Павло Цільо.

Юлій Михайлович Уйфалушій

120-річчя від дня народження політичного і військового діяча, 

члена розвідувальної групи «Закарпатці».

(1900–1944)

Юлій Уйфалушій народився 14 квітня 1900 р. в селі  Теково  Виноградівського району в бідній родині. У народній школі провчився лише декілька років, бо через нестатки змушений був ходити у найми та на заробітки .У 1924 році він опинився у пошуках роботи аж у Франції. У 1925 році став свідком і учасником великого страйку французьких шахтарів. Страйк став хорошим уроком для молодого Юлія Уйфалушія.         Повернувшись додому, влаштувався на роботу в Севлюші, а згодом у рідному селі став працювати у місцевому млині. Тут був прийнятий в  ряди комуністичної партії Чехословаччини. У 1925 р. з ініціативи Ю. М. Уйфалуші і С. І. Попа була створена сільська організація КПЧ.

В 30-ті роки Юлій займався нелегальним переправленням добровольців, які добиралися в Іспанію на допомогу  іспанському народу.

Після окупації Карпатської України угорськими військами ,Уйфалушій не припиняв підпільної антифашистської діяльності. Уже в квітні 1939 р. угорські жандарми його арештували і відправили спочатку до Мукачева, а потім – на хутор  недалеко від Ніредьгази в Угорщині, де його часто допитували. За недостатністю доказів у травні 1939 р. його відпустили, але поставили під поліцейський нагляд.

            Весною 1940 р. Уйфалушія знову заарештували і відправили на суд в м. Кошіце (Словаччина). Йому приписували організацію підпільних груп у Затисянських селах Текові, Сасові, Чорнотисові, Юлівцях та ін., поширення підпільних листівок, які він одержував від Ужгородського підпільного комітету. У судовому процесі над патріотами  Закарпаття він значився під номером 273. Але на допитах і в суді він твердив одне «Нічого не знаю, ні з ким не зустрічався, не бачив ніяких  листівок».

Невипадково, що Юлій Уйфалушій з таким  значним досвідом підпільної діяльності, восени 1943 р. опинився серед активних помічників розвід групи « Закарпатці», яку очолював Ференц Патакі. Він допомагав командиру та його радисту перебувати на Виноградівщині певний час і потім перебратися у Будапешт для подальшої роботи щоб  потім тримати з ними регулярний зв язок.

У кінці березня – на початку квітня 1944 р. на Виноградовщині  відбувалися масові арешти учасників розвідгрупи. Серед арештованих був і Юлій Уйфалушій та його син Юлій який став зв’язковим між Закарпаттям і Будапештом.

            За зраду «святостефанській короні» батька і сина засудили до страти, яка відбулася 17 червня 1944 р. в рідному селі Текові. Посмертно вони нагороджені медалями «За відвагу».

У центрi с. Теково Виноградiвського району на каменi вирiзьбленi такi слова: “Вiчна слава тут похованим текiвським партизанам, що пiдпiльною працею рiвняли дорогу нашiй свободi, за що були розстрiлянi мадярськими фашистами в Тековi дня 17 червня 1944 року. Пам’ять їх буде жити навiки в наших серцях”. А тут тодi були розстрiлянi Юлiй Уйфалушiй, його син — теж Юлiй, Антон Параска, Михайло Панько, Мендель Вайс.

Джерельні приписи:

Довганич,  Омелян. Уйфалушій Юлій Михайлович : [про нього] // Довганич, О. Трагічний фінал. Розвід група «Закарпатці»: історія та люди. – Ужгород: Гражда, 2004. – С. 248 – 250.

Календар краєзнавчих пам’ятних дат Виноградівщини на 2015 рік [Текст]: Бібл. посібн. / ЦРБ; Уклад.: Вовканич Л. С; Відпов. за вип. К. Г. Вашкеба – Виноградів,  2015. - 52с.