(80 років від дня
народження)
Заслужений працівник
культури України, керівник самодіяльності народного духового оркерстру «Гелікон». Дитинство Михайла Коцана минало у селі Горбки
Виноградівського району, де народився 4 квітня 1940 року. Тут навчався в
семирічній школі. Батько, який пішов на фронт добровольцем, залишив удома вагітну дружину з двома дітьми. Дід фактично
годував родину у ті важкі часи, випасав отару, а Михайло допомагав пильнувати
овець. Дід-вівчар, який не розлучався з
трембітою і знався на тонкощах гри на сопілці, виготовив і маленькому внукові
сопілку. Маючи від народження прекрасний музичний слух, хлопчик опанував гру на скрипці та всіх
наявних музичних інструментах.
З війни
батько, який дійшов аж до Берліна, привіз дві гармошки, але грати не вмів. Тому Михайло став єдиним
володарем обох інструментів. Згодом хлопець обзавівся ще й скрипкою. Разом із
вуйком Михайло зміг грати на весіллях, йому навіть перепадали якісь гроші. Йому
подобалася музика і через деякий час у М.Коцана з’явився рожок, горн.
Після війни батько Михайла став сільським головою. Потім,
коли батька призначили селищним головою в Королеві, родина перебралася туди. На
той час у Королеві проживало кілька тисяч жителів. У пошуках роботи сюди
приїжджали люди, але якщо комусь і пощастило знайти роботу, то платили дуже мало.
Михайло працював і в пекарні, і на будівництві. Згодом влаштувався помічником
при черговому на станції, займався здебільшого паперовими справами, після
навчання міг би бути диспетчером, але душа не лежала до такої роботи.
В ті часи по всій країні створювали духові оркестри і
приятель Михайла Михайловича - Йоні Туряниця прилучив його до цієї справи. Тоді він навчився грати ще й на саксофоні та
цимбалах. Грав М. Коцан і на весіллях із циганами.
В 1960 році вирішив здобути професійну освіту і вступив до
Ужгородського музичного училища. Підробляв граючи в оркестрах і цим дуже
допомагав батькам. Життя було дуже напруженим – навчання, репетиції, концерти.
Через рік навчання М. Коцан став керівником духового оркестру Радванського
щебеневого заводу. Це була і робота і практика. Згодом, ще студентом, очолив
духовий оркестр школи-інтернату у Великому Березному. У приміщенні самого
закладу отримав дві кімнати для проживання. За розподілом на роботу мав
потрапити до театру в Ужгород, але залишився працювати в інтернаті. Паралельно
викладав у місцевій музичній школі де першим відкрив відділ духових
інструментів.
Згодом товариш запропонував перебратися у Нижні Ворота.
Тут одружився, народилася дочка Олеся – нині викладач Ужгородського коледжу ім.
Д. Задора. Пізніше у родині М. Коцана народжується син Володимир.
За щасливим збігом обставин Михайло Михайлович став
керівником духового оркестру Свалявського лісокомбінату. З часом колектив став
відомим не лише на Закарпатті, а й за його межами.
У 1968 році на лісокомбінаті відкривали новий цех ДСП.
Міністрів з усього колишнього Союзу урочисто зустрічав духовий оркестр. Гості були вражені грою оркестру, який виконував твір М. Глінки, де звучали
дзвоники виготовлені музикантами власноруч з гільз. Колектив запросили виступити
у столиці. Після цієї поїздки М. М. Коцан отримав двохкімнатну квартиру в
центрі міста.
Виступи трубачів перед прихильними глядачами, а також
авторитетними журі на різних конкурсах-оглядах здобували дедалі більше
загальнообласне, республіканське і всесоюзне визнання, золоті й срібні медалі
та інші нагороди. Керовані ним оркестри багато раз виступали в Росії, Угорщині,
Чехословачині та Польщі.
Колективу було присвоєно почесне звання народного, а його
керівнику - "Заслужений працівник культури України". Коли через
фінансово-економічні труднощі лісокомбінат не зміг опікуватися духовим
оркестром, підтримку йому надала
Свалявська міська рада. Відроджена чудова гра цього колективу нині на злеті. У
його репертуарі не тільки класичні
українські, російські, чеські, угорські, німецькі твори, але й наші самобутні закарпатські мелодії, колядки
тощо.
М. М. Коцан нагороджений орденом “Знак пошани”, медалями
та дипломами лауреата республіканських та всесоюзних конкурсів духових
оркестрів.
У вересні 2005 року Коцану Михайлу Михайловичу — керівнику
самодіяльності народного духового оркерстру “Гелікон” присвоєно звання «Почесний
громадянин міста Свалява».
Джерельні
приписи:
Михайло Михайлович Коцан [Текст] : [заслуж. працівник
культури України, керівник духов. оркестрів Закарпаття] // Ентузіасти. -
Ужгород, 1998. - С. 37-38 ...
Нейметі, Мар’яна. Дорогою від сопілки до оркестру пройшов
Михайло Коцан / М. Нейметі // Новини Закарпаття. –2019. - 23 лютого
Читайте
також:
Немає коментарів:
Дописати коментар