Ольга Кобилянська - чудовий приклад для тих, хто зараз переходить на українську

 Цього року вся Україна відзначає 160–річчя від Дня народження класика української літератури Ольги Кобилянської – однієї з найяскравіших письменниць Східної Європи, творчість якої вже давно увійшла в Золотий фонд всесвітньої літератури.

З дитинства Ольга Кобилянська вільно володіла німецькою і польською мовами, якими писала свої перші твори. І лише згодом письменниця вивчила українську.    Української мови юна Кобилянська навчалася у вчительки-українки протягом кількох місяців. Решта її знань – наполеглива самоосвіта.

Самотужки вивчивши українську мову, стала українкою за вибором.    І не просто вивчила українську мову, а стала видатною письменницею України. Чудовий приклад для тих, хто зараз переходить на українську.

Більшість своїх оповідань Кобилянська писала німецькою, а потім власноруч перекладала їх українською.

У творчому доробку Ольги Кобилянської 8 повістей та романів, 43 новели та оповідання, низка статей та доповідей. У віці 13–14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. З 1880 по 1887 рік вона написала перші оповідання та декілька прозових замальовок теж виключно німецькою мовою. У 1888 році О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 була опублікована українською під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю Ольги Кобилянської познайомилася Леся Українка. Згодом їх творчі стосунки переросли у дружбу. 1894 року Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» з присвятою Н. Кобринській – відомій у Галичині письменниці й громадській діячці.

Упродовж наступних років Кобилянська видає ще 10 повістей, серед яких перлина української прози «Земля» (1902).

Починаючи з 1903 року, Ольга Кобилянська постійно хворіла, коштів на систематичне лікування не вистачало, але попри недугу і злидні вона продовжує писати. Протягом 1915–1923pоків О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані Першою світовою війною. Її твори видавали та перекладали німецькою, чеською, польською мовою. За свою літературну діяльність вона домоглася стипендії із Відня. У 1926 – 1929 роках у Харкові вийшло дев’ятитомне зібрання творів письменниці.

Після Першої світової війни, в умовах окупованої Румунією Буковини, коли була заборонена українська мова, Кобилянська активно співпрацює з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи». Стосунки з Радянським Союзом у Ольги Кобилянської були досить складними. У 1927 році радянський уряд з пропагандистською метою призначив прославленій, але хворій українській письменниці, що жила в Румунії, персональну пенсію – її прийняли до Спілки письменників СРСР й почали друкувати її твори. 22 листопада 1940 року відбулося урочисте засідання на честь 55-річчя творчої діяльності Кобилянської. Вона була нагороджена грамотою Президії Верховної Ради УРСР, а в Києві було видано двотомник її творів. Одночасно з цим відомі слова Ольги Кобилянської: «Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли». У ці роки вона поступово відходить від активної літературної творчості.

З початком Другої світової війни паралізована Ольга Кобилянська не мала можливості евакуюватися з Чернівців, і вона свідомо почала виступала в ЗМІ зі статтями проти агресії Німеччини і з засудженням дій нацистів. У її квартирі гестапівці провели обшук, у результаті якого більшість рукописів письменниці було вилучено, багато з них зникло і не знайдено досі. У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за  78- річною О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. Але судовий процес провести не змогли – 21 березня 1942 року Ольга Кобилянська померла. Сигуранца (поліція) заборонила, щоб траурна процесія пройшла всією вулицею, названою в честь письменниці, а місцева преса відмовилася опублікувати повідомлення про смерть Кобилянської.

У невеликому посмертному оголошенні, видрукуваному на маленькому аркуші, цензура у словосполученні «українська письменниця» слово «українська» викреслила. Багато людей не змогли попрощатися з Кобилянською не тільки через те, що були затримані телеграми, які сповіщали про її кончину, а й через заборонений окупантами в’їзд до Чернівців.

 Її поховали на Чернівецькому кладовищі. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.

Сьогодні твори Ольги Кобилянської є дуже популярними в Україні. Та це не дивно, адже ця письменниця зробила значний внесок в розвиток української літератури. Тому її роботи, безумовно, варті уваги кожного з нас. Приходьте до  Виноградівської міської  бібліотеки - філії №3 , шановні користувачі, щоб пригадати , а  можливо й познайомитися з творчістю цікавої й оригінальної постаті в українському письменстві кінця ХІХ – початку ХХ ст.  – Ольги Кобилянської.