Творчість молоді

-->

Шановні користувачі! 

     Відкриваючи рубрику "Творчість молоді"   ми ставимо перед собою єдину мету - популяризувати літературну творчість молодих людей Виноградівщини, їх "  спроби пера"   у різних жанрах, а основне - додати їм впевненості у власних силах. На сторінках нашого блогу Ви можете відкрити для себе юні таланти, пізнати внутрішній світ молоді, що пронизаний поетичністю, почуттям кохання, любов'ю до рідного краю, України, а також презентувати свої власні твори.

Запрошуємо Вас до співпраці.

              Плитка Оксана Володимирівна

Народилася 5 вересня 1991 року в місті Виноградів. Закарпатської області. Навчалася у Виноградівській ЗОШ №4. Учасниця клубу за інтересами "Афродіта". Зараз студентка ІІІ курсу Ужгородського Національного університету, філологічного факультету за спеціальністю українська мова і література.
   
 

-->

            




 Люблю свою матусю я      


                                                                                 

Люблю свою матусю я, 
Красиву ,щиру і терплячу.
Я вірю: з нею мені буде щастя,
з нею я здолаю всі невдачі.
Прекрасне в неї ім'я і святе,
Звучить воно - МАРІЯ...                                                                                           

І Богу дякую всім серцем я за те, 
що ім'я носите Ви чесно й гідно.
Пробачте, мамо, що неслухняною була, 
десь образила і скривдила словами.
Я каюсь, чесно кажу Вам,
Моя душа тоді була мов камінь.

Тепер я зрозуміла річ одну важливу: 

я знаю - найдорожче слово-МАМА        

І лиш тоді принесе воно нам щастя, 

коли повіримо  в його силу і талання.       

Ви знаєте, пишу я ці рядки не просто  так.
Пишу, щоб зрозуміти, хто для мене мама
Боже, яка ж вона чудова, а відтак - 
моя любов палатиме до неї завжди.

Рядки ці для Вас, матусю, написала сьогодні я    

Бо я люблю Вас так безмежно -
і в цьому заповідь моя!!!    

                                        

ОДА до ТЕБЕ  

Зустріла я тебе недавно,  

Не сподіваючись зустріти.                                                                                           

Але той погляд запам’ятала я назавжди    

І вже не знаю, що мені робити.      

Не знаю, чому той погляд лиш мені         

Такий простий і щирий і надійний.

І тут відчула іскорку в душ і-
й сповна схотілося віддатися цій силі.       

Схотілося відчуть тебе 
через палкий гарячий поцілунок  

 Так хочеться торкнуться губ твоїх - 
і злитися в одне – єдине Ціле.                                                                                            

 ЧЕСТЬ і СЛАВА ГЕРОЯМ-ВИЗВОЛИТЕЛЯМ!!   

День Перемоги – світле свято     

Прийміть  вітання, ветерани,                                

Бо здобували перемогу дуже важко  
І досі не зажили ваші рани.          

Бажаю Вам  здоров’я  і наснаги, 

Щоб чимскоріше зажили всі рани,                  

Та дуже добре знаю, ветерани,

що найстрашніша серця рана.             

Ви не печальтеся, що час  сплива  мов ріки, 

що догорає свічка вашого життя..   

Бо честь і слава буде Вам навіки      

І доля ваша не піти у забуття!    

                                                                                                                                                                                                                  
 ЧОМУ ТАК  БІЛЬ ТЕРЗАЄ ДУШУ   

Чому так біль терзає душу  

Терзає серце, все моє єство   

Та я сказать вам чесно мушу                                                                 

Тепер мені вже все одно.     

Цей біль проник у саме серце і охопив мене сповна     

І відчуття, породжене ним вперше   

 З"явилося у мене недарма. 

 Це - відчуття тривоги за людей,        

Людей , що втратили ту «іскорку вогню в житті»

Яку щасливо ніс так Прометей ,

щоб поміч людям надати у біді.
Це іскорка Любові і Добра,

порядності і чесності хвилини        

Яка ж вона для мене дорога

 і в серці моєму вона пломеніє донині.    

                                                                                                        

 КЛАПТИК  РІДНОЇ ЗЕМЛІ                                                                                                                                                       

Ми- українці! Сини й дочки рідної землі     

Буваєм наодинці, буваєм не самі                     

Буває, імігруєм далі дому і сім’ї 

Чи, навпаки,лишаємось у рідній стороні.       

Але…Життя..Воно таке складне        

Непередбачене й ненависне до всього        

Можливо, провірятиме тебе                                         

Коли один..Подалі свого дому.
Скажи, чи патріотом звешся ,                  

Чи криєш ту любов до клаптику землі         

 Де ти якогось разу народився                     

А не ізріс в далекій чужині ?                                

Інколи не дума кожен з нас                                                                

А що попереду? Яка стежина в майбуття?                                             

А, може, підійшов той час,
коли покинуть батьківщину вже пора.   
Люди - як ті птахи                      

Шука тепла і прихистку подалі від усіх    

А потім бідкаємсь, невдахи, 
як ісправить глупі помилки.

Чи треба утікати світ за очі

Не знаючи, чи щастя жде нас впереді   
І марить про високе й досі  

Якщо невпевнені у своїй правоті. 
Любі мої… Пам’ятаймо, українцями звемося зроду
Плекаймо Віру, Надію, Любов.

Адже нашому роду - нема переводу    

І свідченням цьому -  є наша гарячая кров!         

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

ЧИ ЛЮБОВ ЦЕ?     
                                                           

Мабуть, люблю.. 

Мабуть, не знаю..   

Та впевнена у тому, що кажу:

"Із дня у день до нього я звикаю".  

Звикаю,  як до сродної душі 

Звикаю, сама не помічаючи цього     

Звикаю, як до чогось близького мені     

 І хочу крикнути: «Люблю його!» 

Хочу торкнуться ніжних рук твоїх     

Відчути серця калатання стук 

Наблизитись до губ осяйно чарівних                         

І опинитись в казці, яка для нас двоїх.                                                        

Хочу до тебе пригорнутись як мале дитя,     

Спрагле до ласки, доторку, очікування чуда. 

Наблизитись на мить жаданого єства,      

Що зігріва своїм теплом завжди і всюди!
Досить слів! Ти потяг шлеш до мене    

Такий омріяний, закоханий, жаданий, 

Будь ласка, пригорни мене до себе      

І я назву так ніжно: "МІЙ КОХАНИЙ!"                                                                            Подаруй цілунок пелюстковий ,

подаруй любов, що криється внутрі
Подаруй ранковий день казковий – 

й щасливими зостанемось тоді.         

Я хочу..Просто слів не можу підібрати 

Хочу голубить, пестить,  осягнуть       

Хочу від серця, від душі кохати   

І десь побачивши не оминуть!   

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    

ЯКЕ ВОНО-ЖИТТЯ?!                                                                   

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Життя - є Дар. Великий Дар.            

 І той, хто його не цінує, цього не заслуговує. 

     Леонардо да  Вінчі    

Хочу почати розповідь свою     

Про те, що має значення для кожного із нас  

І чом сотворені тим Адамом з раю    

І задум той несли в собі хоч раз?     

Життя - осяйність мрій й переконань людських 

Життя - закоханість обох сердець         

Життя - набір тих слів простих,            

Які приховують глибокий сенс.    

Воно - мінливе, чисте і прозоре 

Воно - мрійливе, осяйне, прекрасне        

І хочу підібрати тих слів доволі                                         

І я згадала - ЖИТТЯ- то ЩАСТЯ!  

Щастя бачити усміхнену родину  

Щастя - відчувати поцілунок близької людини     

Щастя - працювати кожну днину 

Щастя - це старання понад сили.    

Та іноді - це втрата, біль, сумні хвилини 
Непосильні будні, марення ,брехня    

Та ще й хвороба забира ті сили    

Й здається навкруги бездоння і пітьма!                      

Та пам‘ятати має кожен з нас                                                   

 Життя дано не просто так                                                                                          

І вірте, що усе буде гаразд                                                                                         

І слід глибокий затавруємо в віках!    

                

-->

                        САМОТНІСТЬ

Ти – одна! Вдумайся – ОДНА!  

 Одна – однісінька стоїш попри дороги

Отак пливе і кане у літа твоє   життя, окреслене журбою!

Чому журбою? Як  

-->інакше?  

Коли нема нікого близького душі

Коли життя просякнуте із бруду й фальші ,

і сторінками перелистуєш літа свої .  

 Минають дні за днями, рік за роком...

Аж страшно далі продовжать…  

І сили забира хвороба – Сатаною прислана як пошесть

І ось змарніла ти, небого, ждеш остатнюю   хвилину

Мине усе: болячки, гнів… 

САМА НА СЕБЕ: « Боже, що я зробила?!»    

Усе: початок змін настав

Знайдеш любов, надію в серденько заселиш.  

А головне повіриш в себе « НЕПОВТОРНУ». 

А більшого не треба! 

Бо це – твоє життя.. Єдине, неосяжне… Лиш твоє.  

І речення «Люблю тебе» 

В житті почуєш не одне.     

 Ні! Ти – не одна! Вдумайся – НЕ ОДНА!

Ви – разом, вкупі – це важливо    

І в самоті подякуй Богородицю, Отця,  

 Котрі в душі боротися навчили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

        МІЙ КІНЕЦЬ 

Нічого більшого не треба

Хвороба сили забира із дня у день
Чекаю звістку я із неба 

Сиджу один, нема моїх дітей.. 

Покидали рідную хатину, залишивши батька одного.

І в цю холодну і зимову днину 

я прагну тільки одного:    

лиш спокою, без болі, сліз,  

без днів, ночей, недоспаних доволі. 

Хай темінь не чекає скрізь

У повістях остатніх  днів моїх.   

Я не живу… Лише існую 

Важко крокуючи, не знаючи куди

Та згадку про себе подарує фото в рамці без всякої нужди.  

 Боже, я – ОДИН.   

ОДИН.. Повірити не можу    

Але борець, триматися я хочу!

Я приймаю виклик  Долі!

Вона рішає все за нас

І підкоряться буду волі

Буду до кінця її творцем.

Творцем того , що доживає днів марудних,  

Творцем своїх єдиних літ 

Повірте, щастя більшого немає   

Але… Не можу підібрати слів! 

Досить! Поплічником життя зовуся

Я – особистість, хай з вадами, хворобою земною

Та Богу кожен день молюся 

Так щиро, іскринно , та з болем.

Люди, закликаю вас покірно

Вірте в себе, не здавайтеся нізащо

Бо ви одні. Таких не треба

Це щиро говорю, без фальші. 

                                                                                                                                            

   СЛЕПАЯ  

Она влеклась по жизненной тропе 

Простой ходой, умеренной улыбкой

И жизнь ее казалась непростой, 

просякнута  глубокой  горечью ошибкой.  

Она.. С рождения слепая, лишь сумерки покорны ей глядеть

Не виновата, что такая, зато душа богата всем! 

 Утешит бедных, надеждой оцелит больных

Любовью все вокруг согреет

Ее слова как музыка вночи

Безсмертная и в то же время мила.  

 Ей 25... Всего лишь 25...

Совсем молоденькое юное созданье 

 И в одиночестве твердит опять  

 Я  кинута Судьбе на состезанье!   

Но я сильна! Покорна воле всемогущей 

Дитя природы, создано пройти

Нелегкий путь по тропе идущей

Полный бед, горя, суеты. 

Как тяжело незрячим в свете побывать 

Им тесен мир и жизнь кротка

Но, как и мы, способны радовать

Опленять улыбкой  и  присутствием

ПОМНИТЕ: вы – неповторимы

Вы зрячие душой, красивы

Желаю вам всеми быть любимыми

И знать, что всех особенны такие...

           YOU AND I      
    
Скажите, есть более нежнее чувство 

 Чем любовь – покорница сердец и душ.

Оно – негаданное колдовство

Одни воспоминания от него грядут.

Наедине с тобою быть хотела 

Нежные прикосновения  почувствовать сумела 

И в этот момент желанием горела

Расцеловать всего, но не  посмела.  

Величайшая сила воздержала меня

От твоей плоти, притягающий  взгляд.

Лучше буду жить одна

Ведь чужой.. повторяю я!    

Не буду ждать. Надеяться и верить 

Пусть воспоминания хлынут рекой 

Но буду разлуку секундами  мерить 

Знаю, от этого не будет покой.