12 жовтня 2011

Творчість молоді

-->
Шановні користувачі! 


     Відкриваючи рубрику "Творчість молоді"   ми ставимо перед собою єдину мету - популяризувати літературну творчість молодих людей Виноградівщини, їх "  спроби пера"   у різних жанрах, а основне - додати їм впевненості у власних силах. На сторінках нашого блогу Ви можете відкрити для себе юні таланти, пізнати внутрішній світ молоді, що пронизаний поетичністю, почуттям кохання, любов'ю до рідного краю, України, а також презентувати свої власні твори.
Запрошуємо Вас до співпраці.




              Плитка Оксана Володимирівна



Народилася 5 вересня 1991 року в місті Виноградів. Закарпатської області. Навчалася у Виноградівській ЗОШ №4. Учасниця клубу за інтересами "Афродіта". Зараз студентка ІІІ курсу Ужгородського Національного університету, філологічного факультету за спеціальністю українська мова і література.
   
 
-->
            




 Люблю свою матусю я      


                                                                                 
Люблю свою матусю я, 
Красиву ,щиру і терплячу.
Я вірю: з нею мені буде щастя,
з нею я здолаю всі невдачі.
Прекрасне в неї ім'я і святе,
Звучить воно - МАРІЯ...                                                                                           
І Богу дякую всім серцем я за те, 
що ім'я носите Ви чесно й гідно.
Пробачте, мамо, що неслухняною була, 
десь образила і скривдила словами.
Я каюсь, чесно кажу Вам,
Моя душа тоді була мов камінь.

Тепер я зрозуміла річ одну важливу: 
я знаю - найдорожче слово-МАМА        
І лиш тоді принесе воно нам щастя, 
коли повіримо  в його силу і талання.       
Ви знаєте, пишу я ці рядки не просто  так.
Пишу, щоб зрозуміти, хто для мене мама
Боже, яка ж вона чудова, а відтак - 
моя любов палатиме до неї завжди.
Рядки ці для Вас, матусю, написала сьогодні я    
Бо я люблю Вас так безмежно -
і в цьому заповідь моя!!!    
                                        
ОДА до ТЕБЕ  

Зустріла я тебе недавно,  
Не сподіваючись зустріти.                                                                                           
Але той погляд запам’ятала я назавжди    
І вже не знаю, що мені робити.      
Не знаю, чому той погляд лиш мені         
Такий простий і щирий і надійний.
І тут відчула іскорку в душ і-
й сповна схотілося віддатися цій силі.       
Схотілося відчуть тебе 
через палкий гарячий поцілунок  
 Так хочеться торкнуться губ твоїх - 
і злитися в одне – єдине Ціле.                                                                                            


 ЧЕСТЬ і СЛАВА ГЕРОЯМ-ВИЗВОЛИТЕЛЯМ!!   

День Перемоги – світле свято     
Прийміть  вітання, ветерани,                                
Бо здобували перемогу дуже важко  
І досі не зажили ваші рани.          
Бажаю Вам  здоров’я  і наснаги, 
Щоб чимскоріше зажили всі рани,                  
Та дуже добре знаю, ветерани,
що найстрашніша серця рана.             
Ви не печальтеся, що час  сплива  мов ріки, 
що догорає свічка вашого життя..   
Бо честь і слава буде Вам навіки      
І доля ваша не піти у забуття!    


                                                                                                                                                                                                                  
 ЧОМУ ТАК  БІЛЬ ТЕРЗАЄ ДУШУ   

Чому так біль терзає душу  
Терзає серце, все моє єство   
Та я сказать вам чесно мушу                                                                 
Тепер мені вже все одно.     
Цей біль проник у саме серце і охопив мене сповна     
І відчуття, породжене ним вперше   
 З"явилося у мене недарма. 
 Це - відчуття тривоги за людей,        
Людей , що втратили ту «іскорку вогню в житті»
Яку щасливо ніс так Прометей ,
щоб поміч людям надати у біді.
Це іскорка Любові і Добра,
порядності і чесності хвилини        
Яка ж вона для мене дорога
 і в серці моєму вона пломеніє донині.    
                                                                                                        

 КЛАПТИК  РІДНОЇ ЗЕМЛІ                                                                                                                                                       
Ми- українці! Сини й дочки рідної землі     
Буваєм наодинці, буваєм не самі                     
Буває, імігруєм далі дому і сім’ї 
Чи, навпаки,лишаємось у рідній стороні.       
Але…Життя..Воно таке складне        
Непередбачене й ненависне до всього        
Можливо, провірятиме тебе                                         
Коли один..Подалі свого дому.
Скажи, чи патріотом звешся ,                  
Чи криєш ту любов до клаптику землі         
 Де ти якогось разу народився                     
А не ізріс в далекій чужині ?                                
Інколи не дума кожен з нас                                                                
А що попереду? Яка стежина в майбуття?                                             
А, може, підійшов той час,
коли покинуть батьківщину вже пора.   
Люди - як ті птахи                      
Шука тепла і прихистку подалі від усіх    
А потім бідкаємсь, невдахи, 
як ісправить глупі помилки.
Чи треба утікати світ за очі
Не знаючи, чи щастя жде нас впереді   
І марить про високе й досі  
Якщо невпевнені у своїй правоті. 
Любі мої… Пам’ятаймо, українцями звемося зроду
Плекаймо Віру, Надію, Любов.
Адже нашому роду - нема переводу    
І свідченням цьому -  є наша гарячая кров!         
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    


ЧИ ЛЮБОВ ЦЕ?     
                                                           
Мабуть, люблю.. 
Мабуть, не знаю..   
Та впевнена у тому, що кажу:
"Із дня у день до нього я звикаю".  
Звикаю,  як до сродної душі 
Звикаю, сама не помічаючи цього     
Звикаю, як до чогось близького мені     
 І хочу крикнути: «Люблю його!» 
Хочу торкнуться ніжних рук твоїх     
Відчути серця калатання стук 
Наблизитись до губ осяйно чарівних                         
І опинитись в казці, яка для нас двоїх.                                                        
Хочу до тебе пригорнутись як мале дитя,     
Спрагле до ласки, доторку, очікування чуда. 
Наблизитись на мить жаданого єства,      
Що зігріва своїм теплом завжди і всюди!
Досить слів! Ти потяг шлеш до мене    
Такий омріяний, закоханий, жаданий, 
Будь ласка, пригорни мене до себе      
І я назву так ніжно: "МІЙ КОХАНИЙ!"                                                                            Подаруй цілунок пелюстковий ,
подаруй любов, що криється внутрі
Подаруй ранковий день казковий – 
й щасливими зостанемось тоді.         
Я хочу..Просто слів не можу підібрати 
Хочу голубить, пестить,  осягнуть       
Хочу від серця, від душі кохати   
І десь побачивши не оминуть!   
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    


ЯКЕ ВОНО-ЖИТТЯ?!                                                                   

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         Життя - є Дар. Великий Дар.            
 І той, хто його не цінує, цього не заслуговує. 
     Леонардо да  Вінчі    

Хочу почати розповідь свою     
Про те, що має значення для кожного із нас  
І чом сотворені тим Адамом з раю    
І задум той несли в собі хоч раз?     
Життя - осяйність мрій й переконань людських 
Життя - закоханість обох сердець         
Життя - набір тих слів простих,            
Які приховують глибокий сенс.    
Воно - мінливе, чисте і прозоре 
Воно - мрійливе, осяйне, прекрасне        
І хочу підібрати тих слів доволі                                         
І я згадала - ЖИТТЯ- то ЩАСТЯ!  
Щастя бачити усміхнену родину  
Щастя - відчувати поцілунок близької людини     
Щастя - працювати кожну днину 
Щастя - це старання понад сили.    
Та іноді - це втрата, біль, сумні хвилини 
Непосильні будні, марення ,брехня    
Та ще й хвороба забира ті сили    
Й здається навкруги бездоння і пітьма!                      
Та пам‘ятати має кожен з нас                                                   
 Життя дано не просто так                                                                                          
І вірте, що усе буде гаразд                                                                                         
І слід глибокий затавруємо в віках!    

                
-->
                        САМОТНІСТЬ
Ти – одна! Вдумайся – ОДНА!  
 Одна – однісінька стоїш попри дороги
Отак пливе і кане у літа твоє   життя, окреслене журбою!
Чому журбою? Як  
-->інакше?  
Коли нема нікого близького душі
Коли життя просякнуте із бруду й фальші ,
і сторінками перелистуєш літа свої .  
 Минають дні за днями, рік за роком...
Аж страшно далі продовжать…  
І сили забира хвороба – Сатаною прислана як пошесть
І ось змарніла ти, небого, ждеш остатнюю   хвилину
Мине усе: болячки, гнів… 
САМА НА СЕБЕ: « Боже, що я зробила?!»    
Усе: початок змін настав
Знайдеш любов, надію в серденько заселиш.  
А головне повіриш в себе « НЕПОВТОРНУ». 
А більшого не треба! 
Бо це – твоє життя.. Єдине, неосяжне… Лиш твоє.  
І речення «Люблю тебе» 
В житті почуєш не одне.     
 Ні! Ти – не одна! Вдумайся – НЕ ОДНА!
Ви – разом, вкупі – це важливо    
І в самоті подякуй Богородицю, Отця,  
 Котрі в душі боротися навчили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        
        МІЙ КІНЕЦЬ 
Нічого більшого не треба
Хвороба сили забира із дня у день
Чекаю звістку я із неба 
Сиджу один, нема моїх дітей.. 
Покидали рідную хатину, залишивши батька одного.
І в цю холодну і зимову днину 
я прагну тільки одного:    
лиш спокою, без болі, сліз,  
без днів, ночей, недоспаних доволі. 
Хай темінь не чекає скрізь
У повістях остатніх  днів моїх.   
Я не живу… Лише існую 
Важко крокуючи, не знаючи куди
Та згадку про себе подарує фото в рамці без всякої нужди.  
 Боже, я – ОДИН.   
ОДИН.. Повірити не можу    
Але борець, триматися я хочу!
Я приймаю виклик  Долі!
Вона рішає все за нас
І підкоряться буду волі
Буду до кінця її творцем.
Творцем того , що доживає днів марудних,  
Творцем своїх єдиних літ 
Повірте, щастя більшого немає   
Але… Не можу підібрати слів! 
Досить! Поплічником життя зовуся
Я – особистість, хай з вадами, хворобою земною
Та Богу кожен день молюся 
Так щиро, іскринно , та з болем.
Люди, закликаю вас покірно
Вірте в себе, не здавайтеся нізащо
Бо ви одні. Таких не треба
Це щиро говорю, без фальші. 
                                                                                                                                            
   СЛЕПАЯ  
Она влеклась по жизненной тропе 
Простой ходой, умеренной улыбкой
И жизнь ее казалась непростой, 
просякнута  глубокой  горечью ошибкой.  
Она.. С рождения слепая, лишь сумерки покорны ей глядеть
Не виновата, что такая, зато душа богата всем! 
 Утешит бедных, надеждой оцелит больных
Любовью все вокруг согреет
Ее слова как музыка вночи
Безсмертная и в то же время мила.  
 Ей 25... Всего лишь 25...
Совсем молоденькое юное созданье 
 И в одиночестве твердит опять  
 Я  кинута Судьбе на состезанье!   
Но я сильна! Покорна воле всемогущей 
Дитя природы, создано пройти
Нелегкий путь по тропе идущей
Полный бед, горя, суеты. 
Как тяжело незрячим в свете побывать 
Им тесен мир и жизнь кротка
Но, как и мы, способны радовать
Опленять улыбкой  и  присутствием
ПОМНИТЕ: вы – неповторимы
Вы зрячие душой, красивы
Желаю вам всеми быть любимыми
И знать, что всех особенны такие...

           YOU AND I      
    
Скажите, есть более нежнее чувство 
 Чем любовь – покорница сердец и душ.
Оно – негаданное колдовство
Одни воспоминания от него грядут.
Наедине с тобою быть хотела 
Нежные прикосновения  почувствовать сумела 
И в этот момент желанием горела
Расцеловать всего, но не  посмела.  
Величайшая сила воздержала меня
От твоей плоти, притягающий  взгляд.
Лучше буду жить одна
Ведь чужой.. повторяю я!    
Не буду ждать. Надеяться и верить 
Пусть воспоминания хлынут рекой 
Но буду разлуку секундами  мерить 
Знаю, от этого не будет покой.