(130 – річчя від дня народження Апостольського протонотаріуса,
протоієрея
Капітулу Мукачівської Греко-Католицької єпархії)
Народився Ільницький Олександр
Юлійович30 січня 1889 р. в сім'ї греко-католицького священика Юлія Ільницького
і Мальвіни Бендас в с. Чорний Ардов (з 1946 р. — с. Чорнотисів) Виноградівського
р-ну. Після закінчення церковнопарафіяльної школи батьки в 1900 р. віддали його
в гімназію м. Сотмар (тепер Сату-Маре, Румунія), але остаточно середню освіту
здобув у 1908 році в Ужгородській гімназії. Здобувши середню освіту виявив бажання
віддатися священицькому покликанню і продовжив навчання у Пряшівській духовній
семінарії.
У 1924 р. єпископ Петро Гебей доручає о. Олександру Ільницькому
організувати ЦКОВ, призначивши його директором цієї Канцелярії. Основною ціллю
Канцелярії було те, щоб видавати й розповсюджувати між русинським народом
апологетичні (вірооборонні) статті, книги, християнську католицьку літературу,
а також вести роз'яснювальну роботу поміж народом. За активну й віддану
душпастирську діяльність уже 1921 р. єпископ Антон Папп відзначає о. Олександра
титулом радника єпископської Консисторії.
Отець Олександр Ільницький, якого ніколи в минулому не цікавила
політика важко переживає ті смутні дні
для Мукачівської єпархії, які настали після Віденського арбітражу 2 листопада
1939 р., коли наша єпархія розділилася на дві частини. Невдовзі, дякуючи Божому
Провидінню, Мукачівська єпархія воскресла й об'єдналася (крім 42-х так званих
"словацьких" парохій, які підпали під юрисдикцію Пряшівського
греко-католицького єпископа).
Після смерті прелата-протоієрея Капітулу Мукачівської єпархії монсеньйора
доктора Василя Гаджеги (15 березня 1938
р. ) святий Отець Пій XII на вакантне місце протоієрея Капітулу Мукачівської
єпархії призначив о. Олександра Ільницького , а єпископ Олександр Стойка в той
час призначає його продиректором Ужгородської духовної семінарії. 23 грудня
1938 р. у с. Великі Лучки під головуванням Олексія Марковича були проведені
сільські збори, на яких о. Олександр Ільницький був обраний почесним
громадянином села.
30 червня 1939 р. о. Олександра Ільницького — людину без політичних заслуг
у минулому — регент Угорщини Микола Горті призначає довічним членом верхньої
палати Угорського парламенту . В кінці 1939 р. угорський Уряд призначає його
головним радником регентського комісаріату Карпатської території (Підкарпаття).
1-го лютого 1940 р. на загальних зборах спортивного клубу "Русь" в
Ужгороді його обирають головою цього клубу, того ж року був нагороджений
Хрестом народної оборони. 3-го червня 1942 р. на загальних зборах
"Подкарпатского общества наук" замість професора Антона Годинки було
вибрано головою о. Олександра Ільницького. Функції голови названого товариства
виконував до жовтня 1944 р. Апостольський Престол у 1940 р. присвоює йому
звання папського протонотаря. Після смерті єпископа Олександра Стойки (31
травня 1943 р. ) члени Капітулу, згідно з церковними законами, 2 червня 1943 р.
обирають о. Олександра Ільницького Капітулярним вікарієм, функції якого
виконував до 12 лютого 1944 р.
У 1928 р. в Чехословаччині було утворено товариство "Папське Діло
Ширення Віри" (ПДШВ), і Римська Центральна Рада ПДШВ призначає о.
Олександра Ільницького національним директором для русинів Мукачівської і Пряшівської
єпархій. На цій посаді, як і на всіх інших, він проявляє багатосторонню
діяльність по розвитку місійного руху між русинами, по організації і збору
добродійних пожертвувань для підтримки місійного руху і видавництву місійної
літератури.
Після "визволення" м. Ужгорода 27 жовтня 1944 р. нові можновладці
недобрим оком дивилися на директора ЦКОВ, активного борця з православ'ям, який
може стати на перепоні в підпорядкуванні Мукачівської єпархії під юрисдикцію
Московської патріархії. Працівники СМЕРШу 8 березня 1945 р. заарештовують о.
Олександра Ільницького в Будапешті, привозять його в Ужгород і поселяють в одну
із камер слідчого ізолятора Закарпатського обласного КДБ.
Після невдалих спроб намовити о. Олександра на віровідступництво,
сфабрикувавши справу, у якій він обвинувачувався в тому, що був провідним
ідеологом уніатства та угрорусинизму на Підкарпатті, 9-10 червня 1946 року був
засуджений до 20 років каторжних робіт з
поразкою в правах на 5 років і конфіскацією належного йому майна. На той час в СРСР найвищою мірою покарання служила
каторга, де вищою межею було не 25, а тільки 20 років. Та вже через рік (у 1947
р. ) в м. Томськ за загадкових обставин о. Олександр Ільницький помер. Про цей
тип таборів канонік о.Стефан Бендас згадує так: "... Я випробував на своїй
шкірі, так як додому повернувся раніше строку з каторжного табору як
непрацездатний інвалід. У цьому таборі замість імені я мав нашитий знак
"СКК-46", де букви КК указували на цей тип таборів". Отець Олександр Ільницький реабілітований 7
серпня 1990 р.
Джерело:
Немає коментарів:
Дописати коментар