30 листопада видатний український співак, Герой України, народний артист України Назарій Яремчук ( 1951- 1995) відзначав би 70- річчя. Але, на жаль, вже 26 років його немає з нами. А рядки зі щоденника артиста: «Погляньте навколо. Скрізь війни, і скрізь замішана Москва», – нині актуальні, як ніколи…
Назарій Яремчук прожив неповні сорок чотири роки. Нелегку стежку дарувала йому доля. Він народився 30 листопада 1951 року в с. Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. Народження сина стало для 64-річного батька справжнім святом. Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (це ім’я означає «присвячений Богові»).
Родина Яремчуків була дуже музична: батько мав чудовий тенор, співав у церковному хорі. Мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, а також мала хист до акторства і виступала у місцевому народному театрі. Ще малим хлопчиком Назарій також почав співати, бо змалечку залетіла зоря-зоряниця в його душу, щоб по жарині розсипатись у піснях, які дзвеніли на його вустах.
Батько помер, коли Назарій навчався у 4 класі. Родина опинилась у дуже скрутному становищі. Вихід був один – віддати молодшу дитину на навчання до школи-інтернату. По закінченню школи, мріючи стати мандрівником Назарій подав документи до Чернівецького університету на геграфічний факультет, але не пройшов за конкурсом. Довелося деякий час попрацювати сейсмологом у західно-українській геолого-розвідувальній партії. Лише з другої спроби Назарію вдалося вступити до університету. І хто зна, як би склалося його подальше життя, якби 1966-го року талановитий буковинський самородок Левко Дутковський не організував при Вижницькому будинку культури вокально-інструментальний ансамбль, який згодом перетворився в закоханий у пісню колектив однодумців із дзвінкою назвою «Смерічка». Ось у цей колектив і прийшли молоді та вродливі Назарій Яремчук та Василь Зінкевич.
У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА «Смерічка». Як згадувала Олена, «ми зустрілися очима і...все. Це було кохання з першого погляду...». У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, де мешкали батьки нареченої. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий - Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався у Чернівцях.
Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.
Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія - Марічкою.
Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.
Про свою сім’ю співак багато не говорив через існування родинної таємниці, яку впродовж десятиліть воліли не розголошувати. Річ у тім, що батько Назарія мав сина від першого шлюбу – Дмитра, юриста за фахом, котрий був на 27 років старшим за Назарія. У 40-х роках він брав участь у національно-визвольних змаганнях, у складі групи «мельниківців». Радянської влади старший брат не сприйняв і виїхав під чужим прізвищем до Канади.
Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як тяжко живе родина. Брати зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював за кордоном. Знамениту пісню «Лелека з України» він присвячував Дмитрові і всім емігрантам, яких розкидала доля по світах, як листя з українського дерева, що розлетілося по всьому світу. Співаючи її, Назарій вперше плакав.
Назарій Яремчук став популярним у 1970-х роках. У дуеті з Василем Зінкевичем вони створили золоті сторінки в історії ансамблю «Смерічка», де були солістами. Завдяки їм двом найвідоміша пісня Володимира Івасюка «Червона рута» розлетілася по всьому колишньому Союзу. Але слава не змінила характер Яремчука. Зіркової хвороби він ніколи не мав. Майже рік працював на кафедрі лаборантом, потім – старшим інженером, аж поки не зрозумів, що спів для нього – на першому місці. З того часу пісня стала його життям.
За свою пісенну кар’єру Яремчук заспівав десятки пісень, і багато з них стали хітами: «Гай, зелений гай», «Стожари», «Квітка-розмарія», «Оркестр природи», «Горобина» та ін. За словами друзів-музикантів Назарій не боявся експериментувати і пробував виконувати різножанрові пісні. А ще він вів щоденник і не боявся писати в ньому про те, що робить Москва з Україною. Зрештою, так само він не побоявся у далекому 1979 році поїхати на похорон Володимира Івасюка у Львові, хоч це могло негативно відбитися на його творчій кар’єрі. А в наступні роки без вагань поїхав виступати в Афганістан і в Чорнобильську зону.
1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль «Смерічка» представляв державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 році співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.
Він якось казав: «А головне - мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми - народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися». Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.
Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з'явився на вечорі Ю. Рибчинського і всі помітили, як він схуд.
Вадим Крищенко пригадує: «Після цього я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу... Та сили, видно, залишали митця. «Вибачте, я трохи приляжу на стільцях», - раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: «Нічого, коли я співаю, мені легше». Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей - якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди».
30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Співака поховали на центральному кладовищі міста.
До останнього подиху Назарій залишався палким патріотом України. Його зірка згоріла дочасно, та усім нам залишив він по собі пісні. Продовжують батькову справу сини Дмитро і Назарій та його донечка — Марічка. Життя триває. Триває зігріте любов’ю, якою так щедро обдарував нас усіх Назарій Яремчук.
І доки житиме пісня, доти житиме й пам’ять.
«Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?», – одна із знаменитих заповідей співака тим, хто залишився після нього.
Немає коментарів:
Дописати коментар