"Віднині воєдино зливаються
століттями відірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська
Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Україна) і Наддніпрянська
велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі
сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", –
говорилося в тексті Універсалу про об'єднання. Це була основоположна
подія для українського держави.
Державний кордон Української Народної
Республіки на день злуки 22 січня 1919 був значно довшим за сучасний. У 1919
році до складу УНР входили українські етнічні землі: Кубань, Ставропілля,
Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії),
Берестейщина і Гомельщина (Білорусь), Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна
Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина), Мармарощина, Південна
Буковина (Румунія), Придністров'я.
У першій
половині бурхливого і трагічного ХХ століття, коли полихали дві світові війни,
маленьке Закарпаття, яке часто називали землею без імені, тричі ставало в
епіцентрі політичних подій в Європі, шукаючи свою долю.
На
Всезакарпатських зборах в Хусті, які відбулися 21 січня 1919 року Іван Волощук
з Хустщини вніс пропозицію про возз’єднання Закарпаття із ЗУНР, його земляк
Василь Тимчик запропонував, щоб закарпатці в Будапештський парламент не
посилали своїх депутатів.
Не зважаючи
на рішення Хустського з’їзду 1919 року про возз’єднання з соборною Україною,
доля склалася так, що край на правах автономії був приєднаний до новоутвореної
Чехословацької Республіки.
8 травня
1919 року делегати Пряшівської, Ужгородської та Хустської Рад в будинку
Ужгородської жупи об’єднались в одну Центральну Раду, вислухали представників
від американських русинів: Г. Жатковича та Гордона і погодились, щоб
Підкарпатська Русь, як автономна одиниця ввійшла до складу Чехословацької
Республіки. Статус автономії Подкарпатській Русі рік до того з високої трибуни
обіцяв Т. Масарик.
Та ця
автономія була надана лише через 20 років у жовтні 1938, а уже в березні
наступного, 1939 року було проголошено Підкарпатську Україну з усіма атрибутами
її державної незалежності. Та 15-18 березня1939 року вона була окупована
угорськими військами і перебувала у складі Угорщини до осені 1944 року. В ході
Другої світової війни наш край був визволений і, нарешті одержав сприятливу
можливість остаточно здійснити свою мрію та возз’єднатися з Україною. Це і було
вирішено на першому з’їзді Народних комітетів Закарпатської України, який
прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною,
і підтверджено підписаним договором між Радянським Союзом і Чехословаччиною 29
червня 1945 року.
Перше по-справжньому масштабне
відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні
в місті Хуст. А у 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні
відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій “живий
ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон
людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська
через Львів до Києва.
Сьогодні Україна продовжує боротьбу за
незалежність і соборність. Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і
окремих районів Донеччини та Луганщини.
Джерело:
Тернистий шлях до України: Збірник
архівних документів і матеріалів "Закарпаття в європейській політиці
1918-1919, 1938-1939, 1944-1946 рр." / Упорядкування, передмова та
покажчик О. Д. Довганича та О. М. Корсуна. - Ужгород: ВАТ
"Видавництво"Закарпаття", 2007. – 749 с.
Могорита, Ганна Іванівна, Могорита
Михайло Васильович. Сходинками епох і століть / Г. І. Могорита, М. В. Могорита.
– Ужгород: Гражда, 2016. – 224 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар